Форма державного правління


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Форма державного правління

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 18.2 кб.
Мова: український
08.02.2011
 1 2 3    

6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність.

Характеризуючи президентську республіку, слід зазначити, що її кла­сичному варіанту притаманна наявність двох центрів влади президента і парламенту. У США це найбільш наочно виявляється у періоди так званого розділеного правління, коли президент і парламентська більшість репрезен­тують різні партійно-політичні сили. Одним з наслідків практичної ре­алізації принципу поділу влад у класичній президентській республіці є і те, що виконавча влада має порівняно невеликі можливості для втручання у сферу компетенції законодавчої влади, а остання зберігає певні засоби конт­ролю за діяльністю першої. При цьому обидві влади залишаються незалеж­ними одна від одної, що, будучи поєднаним із взаємними стримуваннями і противагами, забезпечує демократичне управління державними справами.

Певні відмінності характеризують президентсько-республіканську форму державного правління, що існує в країнах Латинської Америки. Тут, за умови формального проголошення жорсткого поділу влад, вирішальну роль у державному механізмі відіграють органи виконавчої влади, а саме президент. Останній наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому активно втручатись у сферу законодавчої і впливати на функціонуван­ня судової влади. До того ж свої повноваження президент здійснює нерідко в умовах, коли відсутні розвинута партійна система і відповідні політичні засоби контролю за діяльністю державного механізму. Характерно, що прийнята в латиноамериканських країнах форма державного правління іноді визначається як «суперпрезидентська» республіка.

Запроваджений у названих країнах варіант президентської рес­публіки за деякими ознаками навіть формально відрізняється від свого класичного прототипу, яким є президентська республіка в США. На відміну від США, де президент обирається непрямими виборами, тут відповідні вибори мають, як правило, прямий характер. Конституції ба­гатьох держав Латинської Америки не припускають переобрання прези­дента на наступний строк, хоч у практиці відповідних країн таке обме­ження далеко не завжди має реальне значення. Нарешті, у деяких з них відсутня посада віце-президента, що, без сумніву, сприяє посиленню осо­бистої влади самого фактичного глави виконавчої влади.

Різновидами сучасних форм державного правління є парламентарні республіка і монархія. Головна відмінність між ними полягає у тому, що в монархіях глава держави визначається в порядку престолонаслідування, в республіках шляхом виборів.

Парламентарні форми правління досить поширені в розвинутих країнах. Їхніми ознаками є: 1) здійснення повноважень глави держави (пре­зидента, монарха) і глави уряду різними особами; 2) обмеженість владних повноважень глави держави і водночас віднесеність реальної компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави; 3) формування уряду парла­ментом за участю глави держави, яка в багатьох випадках є майже номіналь­ною; 4) формальна політична відповідальність уряду (колективна та індивіду­альна) перед парламентом; 5) право глави держави розпустити парламент, яке, як правило, ефективно контролює уряд; 6) контрасигнування актів гла­ви держави главою уряду та (або) відповідним міністром. Ознакою парламен­тарно-республіканської форми є також те, що глава держави президентобирається не на загальних виборах, а парламентом або спеціальною ко­легією, яка в основному складається з депутатів того ж парламенту.

Фактичним центром здійснення державної влади в парламентарних за формами правління країнах завжди виступає не представницький орган, а уряд. Усі важелі реальної влади знаходяться тут у керівників політичних партій, яким належить більшість місць у парламенті. Сам же парламент ви­ступає в ролі своєрідного механізму, за допомогою якого політика правля­чої партії або партій офіційно оформляється. Суто партійний характер має тут звичайно і уряд, глава якого очолює партію парламентської більшості або, у випадках утворення коаліційного уряду, є лідером чи входить до складу керівництва однієї з партій правлячої коаліції.

Тому не дивно, що в зарубіжній політологічній літературі парламен­тарні форми правління нерідко визначаються як «правління партій». У будь-якому випадку ефективне функціонування державного механізму за умови сприйняття парламентарних форм правління здійснюється лише тоді, коли суспільство має досить високий рівень політичної організації і, зокрема, ха­рактеризується наявністю розвинутої партійно-політичної структури.

Історично першою парламентарною формою правління була парламен­тарна монархія. Парламентарна республіка є, по суті, її пізнішим варіантом. Сама ж парламентарно-монархічна форма сформувалася шляхом еволюції феодальної монархії, яка відбувалася протягом кількох століть під впливом загальних соціально-економічних і політичних факторів. У процесі цієї еволюції абсолютна монархія поступилася місцем конституційній монархії та її різновидам послідовно дуалістичній і парламентарній.

Парламентарно-монархічна форма правління зафіксована в консти­туціях, прийнятих у багатьох розвинутих країнах, серед яких насамперед слід назвати Бельгію, Великобританію, Данію, Іспанію, Люксембург, Нідерланди, Норвегію, Швецію та Японію. Наявність у більшості з цих країн такої форми державного правління пояснюється еволюційним харак­тером суспільно-політичного розвитку, гнучкістю відповідних державних інститутів. Не останню роль у збереженні тут монархічної форми відіграє й те, що сам монарх сприймається не тільки як державний інститут, а й як символ єдності народу.

Своєрідністю відзначається парламентарно-монархічна форма правління, прийнята в ряді країн колишніх колоніальних володіннях Великобританії. Ці країни за традицією іноді називають домініонами. Се­ред них насамперед слід назвати Австралію, Канаду і Нову Зеландію. В останні десятиліття внаслідок проведених конституційних реформ кількість домініонів серед країн, що розвиваються, помітно зменшилася.

Домініони не тільки сприйняли головні засади британської консти­туційної моделі, а й зберегли певні, що існували ще за колоніальних часів, державно-правові зв'язки з колишньою метрополією. Зокрема, всі вони вважаються парламентарними монархіями, але власних монархів не мають. Британський монарх є номінальним главою держави, а його функції в кожному з домініонів здійснює генерал-губернатор. Генерал-гу­бернатор формально призначається британським монархом за поданням уряду домініону, хоча такий порядок узвичаївся не відразу. Наприклад, у Канаді лише в другій половині 20-х років XX ст. відповідні призначен­ня стали робити за попередньою згодою місцевого уряду, а з 50-х роківтільки за поданням останнього. Вирішальну роль у процедурі призначен­ня генерал-губернатора відіграє прем'єр-міністр, який фактично і визна­чає її результати. Строк повноважень генерал-губернаторів — 5—6 років.

Порівняно менш поширеною є парламентарно-республіканська форма державного правління. На європейському континенті до неї без будь-яких за­стережень можна віднести Албанію, Грецію, Естонію, Італію, Латвію, Словач­чину, Угорщину, Чехію, ФРН та Югославію, хоч і названі країни мають помітні відмінності. Майже винятком є форма парламентарної республіки для конституційної практики країн, що розвиваються (наприклад Індія).

Що ж до порядку заміщення посади президента в парламентарних республіках, то він також має відмінності. У Греції, Ізраїлі, Латвії, Мальті, Словаччині, Туреччині, Угорщині, Чехії та Югославії президентів обирають самі парламенти. В Естонії президента обирає парламент, а в разі його не­вдачі колегія вибірників. До складу цієї колегії входять депутати парла­менту і представники рад місцевого самоврядування. Кожна рада місцевого самоврядування (представницький орган) обирає до колегії вибірників не менше одного представника. Для виборів президентів у парламентарних республіках звичайно потрібна кваліфікована більшість у першому турі й абсо­лютна або навіть проста більшість в усіх наступних турах голосування.

У ФРН президента обирає спеціальна колегія (федеральні збори), до складу якої входять у рівній кількості члени нижньої палати парла­менту і делегати, обрані законодавчими органами суб'єктів федераціїземель. В Індії до складу колегії, що обирає президента, входять виборні члени обох палат парламенту і виборні члени законодавчих органів штатів. В Італії президент обирається на спільному засіданні членів пар­ламенту. У виборах також беруть участь по три делегати від кожної з об­ластей, які, в свою чергу, обираються обласними радами. Від однієї з об­ластей обирається один делегат. Існують і інші варіанти заміщення політичної посади президента в парламентарних республіках, але у будь-якому випадку відповідні вибори проводяться за участю парламенту.

Значними особливостями характеризується республіканська форма правління, прийнята в Швейцарії. Нерідко цю країну ідентифікують як парламентарну республіку. Але це не точно. Відповідну форму можна ви­значити як директоріальну республіку.

На рівні федерації органом виконавчої влади в Швейцарії є союзна рада (уряд), яка обирається строком на чотири роки на об'єднаному засіданні палат парламенту. Кожний з членів союзної ради очолює окремий департамент (міністерство). Зі складу союзної ради парламент щорічно оби­рає президента союзу і віце-президента. Останні на цих посадах здійснюють окремі представницькі й почесні функції, зокрема, президент веде засідан­ня союзної ради. Водночас президент і віце-президент виконують функції керівників окремих департаментів, включених до структури уряду.

За Конституцією Швейцарії встановлена несумісність депутатського мандата і членства у складі союзної ради, хоч усі без винятку члени ради мо­жуть брати участь у парламентських дебатах без права вирішального голосу.

Члени союзної ради (міністри) не йдуть у відставку у випадках, ко­ли їхні пропозиції не знаходять підтримки в депутатів представницького органу. Більше того, швейцарська конституція не знає інституту політич­ної відповідальності уряду перед парламентом, хоча союзна рада повинна звітувати на кожній сесії представницького органу. Уряд функціонує про­тягом усього періоду парламентських повноважень. Такий консенсус між законодавчою і виконавчою владою зумовлений тим, що до складу союз­ної ради звичайно обираються представники всіх основних політичних партій. Характерно, що ні союзна рада, ні президент не мають права ве­то на рішення парламенту. Не наділені вони і правом його розпуску.

У цілому прийнята в Швейцарії форма державного правління є унікальною. Її особливості пов'язані з відмінним від інших розвинутих країн балансом між законодавчою і виконавчою владою. Юридичні перед­умови існування цієї форми правління доповнюються широким спектром політичних передумов. До останніх у першу чергу належать глибокі демо­кратичні традиції у сфері державно-політичного життя країни, зумовлені загальними економічними і соціальними факторами її розвитку. За слова­ми відомого державознавця XIX ст. А. Есмена, незважаючи на захоплен­ня, яке швейцарська система державного управління викликає у багатьох, вона не придатна для пересадження на інший грунт. На сьогодні форма директоріальної республіки залишається однією з головних індивідуаль­них ознак державного ладу саме Швейцарії.

    продолжение
 1 2 3    

загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Форма державного правління


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Форма державного правління


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.