Сучасна мовна політика України


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Сучасна мовна політика України

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 31.98 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): андрей
01.01.2011
1 2 3    

Реферат з української мови

Сучасна мовна політика України

студента 104 групи ІТФ

Маркевича А.В.

2010р.

План

Вступ

  1. Сучасна мовна ситуація в Україні

  2. Конституція України

  3. Ратифікація і імплементація Європейської Хартії

  4. Механізм здійснення державної мовної політики

  5. Цілі і пріоритетні напрямки державної мовної політики

Висновок

Вступ

У англомовній політичній і науковій традиції для позначення статусу мови зазвичай використовується термін "офіційна". Така ж тенденція спостерігається і в багатьох інших країнах світу. Наприклад, в Туреччині одна офіційна мова – турецька, в Сінгапурі чотири офіційні мови – англійська, китайська , малайська і тамільська, в ЮАР 11 офіційних мов. Але в жодній з вказаних країн немає державної мови. З 12 країн Східної Європи лише одна використовує в конституції поняття "державна мова", 9 – "офіційна", а дві формально не встановлювали в своїх конституціях статус мов. У 5 країнах мови меншин мають офіційний статус в регіонах їх компактного проживання.

У пострадянських державах склалася власна логіка формування мовної політики, пов'язана з необхідністю визначити статус в першу чергу російської мови. У державах, що взяли різкий курс на "відокремлення" від радянського минулого, російська мова на офіційному рівні визнається нелегальною і стає об'єктом дискримінаційної політики (країни Прибалтики). Держави, що прагнуть підсилити власні конкурентні переваги, пов'язані з чинниками національної ідентичності, використовують модель єдиної державної (корінної) мови плюс однієї офіційної або мови міжнаціонального спілкування (російської) мови. Проте деякі країни надалі вилучали з національного законодавства положення про статус російської мови (Казахстан, Узбекистан).

Деякі мови національних меншин вводяться як офіційні. Мовна політика даного типу, як правило, вибирається суспільствами, "обтяженими" "Великою традицією", яка є надійним фундаментом для підтримки соціально-культурної і політичної єдності. При цьому мовна політика може орієнтуватися одночасно на обидві мети – "націоналізм" і "державність". Чисті приклади такої політики зустрічаються в Португалії, Ефіопії та ін.

Припускається офіційний статус для мов деяких національних меншин лише на регіональному рівні. Політика цього типу є результатом присутності в соціокультурній і політичній тканині держави одночасно двох або декількох конкуруючих "Великих традицій". Основною проблемою подібних ситуацій стає збалансування загальнонаціонального запиту на сильну "державність" з потребами регіональних і мовних груп в збереженні власної ідентичності. У такій ситуації суперництво еліт, що відстоюють протилежні інтереси, є неминучим. Очевидний перекіс політики на користь інтересів мовної більшості завжди чреватий підйомом сепаратистських настроїв серед меншості.

Спираючись в своїй політиці на переважний розвиток ефективних мов (а це в першу чергу світові мови), держави роблять вибір на користь активнішої і продуктивнішої участі в міжнародних процесах і світовому розподілі праці. В той же час культури з локальним або маргінальним статусом, роблячи ставку на підтримку власної мовної автентичності і жертвуючи конкурентоспроможністю зараз, зберігають за собою право бути носієм культурної альтернативи, яка завжди має шанс стати основою нової моделі конкурентоспроможності в майбутньому.

1. Сучасна мовна ситуація в Україні

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, українці і росіяни представлені серед населення України в пропорції 72,7% до 22,1%. Українську мову назвали рідною 67,5% громадян України, російську – 29,6%. Для 85,2% громадян, що усвідомлюють себе представниками українського етносу, рідною є українська мова, для 14,8% - російська. 95,9% росіян за національністю визнають рідною мовою російську, і 3,9% - українську. Як показує дослідження Інституту соціології НАНУ, проведеного в квітні 2007 року, 28,8% населення України використовують виключно українську мову в своїй сім'ї, 24,1% - в громадських місцях, 22,3% - в професійній сфері. Виключно російською в сім'ї спілкується 28% громадян України, в громадських місцях – 30,7%, в професійній сфері – 30,2%. Відповідно, решта населення обирає мову спілкування залежно від сфери вживання, або використовує "змішану" мову. Таким чином, Україна в цілому складається з трьох приблизно рівних за чисельністю мовних анклавів – україномовного, російськомовного і змішаного.

Ряд дослідників дістає висновку, що в українському суспільстві поширена українсько-російська двомовність. Вона має крізний характер, тобто представлена у всіх регіонах країни, у всіх типах поселень, у всіх соціальних і демографічних групах. Існує взаємне поважне ставлення українців і росіян до російської і української мов: за деякими даними, 77% українців вважають за необхідне, щоб їх діти і внуки вивчали російську мову, а 83% росіян виражають відповідні побажання відносно української мови.

Проте, українська мовна ситуація обтяжена наявністю чіткої розділової лінії між географічними зонами переважного використання російської і української мов. За даними дослідження Інституту соціології НАНУ, виключно українською мовою в своєму повсякденному житті користуються 82,2% жителів західних областей України, виключно російською говорять 80,4% жителів Донецького регіону і АР Крим. Причому, як показують результати щорічних національних моніторингових досліджень Інституту соціології НАНУ, мовна ситуація в Україні є стабільною і в цілому не зазнала істотних змін з 90-х років минулого століття.

Спираючись на ці дані, автори вказаних досліджень приходять до висновку про неефективність мовної політики, що реалізовується в Україні, як інструменту експансії української мови у всі сфери життя і діяльності рівномірно в регіональному зрізі. Проте можна запропонувати й іншу інтерпретацію отриманих результатів: мовна політика в Україні не стільки неефективна, скільки неадекватна мовній ситуації, що об'єктивно склалася в Україні, де російська мова стійко відтворюється як внутрішня мова і мова спілкування на великій частині (фактично, половині) території держави.

2. Конституція України

"Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".

Базовим законом, регулюючим використання мов в Україні, є також Закон "Про мови в Українській РСР", введений в дію 28 жовтня 1989 року. Закон встановлює права громадян використовувати російську мову (позначену як мова міжнаціонального спілкування) поряд з державною – українською – мовою при зверненні в державні і суспільні заклади, публікації актів найвищих органів державної влади і управління, виготовленні технічної і проектної документації і так далі.

Використання української та інших мов регулюється також Законами України "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про рекламу", "Про підприємництво" та іншими (всього понад 40 законів).

14 грудня 1999 року Конституційний Суд України прийняв рішення про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституцій України відносно вживання державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування і використання її в учбовому процесі в учбових установах України, в якому вказав, що під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою наданий правовий статус обов'язкового засобу спілкування в публічних сферах громадського життя.

З 1 вересня 2005 року набрала чинності норма, згідно якої судочинство в Україні повинне здійснюватися виключно на державній мові. 20 грудня 2007 року Конституційний Суд України виніс ухвалу про обов'язковий порядок дублювання, озвучування або субтитрування всіх іноземних фільмів, що транслюються в Україні, лише державною мовою. 26 березня 2008 року Національною радою з питань телебачення і радіомовлення прийняті рекомендації, що передбачають поступове збільшення частини української мови в ефірі телерадіокомпаній щороку на 5 процентних пунктів в 2009-2010 роках і дотримання певної квоти української мови в прайм-тайм. З 1 вересня 2010 року мовлення на регіональних мовах складатиме не більше ніж 15% від загального часу мовлення регіональних телерадіокомпаній.

Щорік в Україні кількість шкіл з російською мовою викладання скорочується майже на півтори сотні. Російська та інші мови активно витісняються з освітньої сфери у зв'язку із змін правил прийому абітурієнтів у вищі учбові заклади України і введенням системи Незалежного зовнішнього оцінювання, здійснюваного лише на державній мові.

Ці і багато інших фактів свідчать про те, що законодавчий процес, що відноситься до мовної політики в Україні, стійко направлений на звуження (а останніми роками – повне усунення) сфер вживання російської та інших мов.

3. Ратифікація і імплементація Європейської Хартії регіональних мов і мов меншин

24 грудня 1999 року Законом України ратифікована Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. 12 липня 2000 року рішенням Конституційного Суду України закон був скасований унаслідок порушення процедури його підписання (Президент України Л. Кучма відмовився підписати ухвалений парламентом закон, і він був обнародуваний за підписом Глави Верховної Ради України).

Повторно Європейська хартія була ратифікована Законом України 15 травня 2003 року. 19 вересня 2005 року документи про ратифікацію були передані в секретаріат Генерального секретаря Ради Європи. З 1 січня 2006 року Європейська Хартія про регіональні мови і мови меншин вступила в дію на території України.

В порівнянні з 1999 роком, об'єм і деталізація зобов'язань, узятих Україною по виконанню Хартії регіональних мов і мов меншин, були істотним чином скорочені. Наприклад, Україною майже повністю виключені з ратифікації Стаття 9 (Судова влада) і Стаття 10 (Адміністративні органи і державні служби) Хартії. В основному вихолощений зміст Статей 8 (Освіта) і 11 (Засоби масової інформації).

Ратифікувавши Хартію, Україна зобов'язалася виконувати її положення стосовно таких мов: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, німецької, молдавської, польської, російської, румунської, словацької і угорської. Проте згідно з "Законом про ратифікацію.", ці мови отримали визначення "мов національних меншин" замість "регіональних мов і мов меншин". Подібна термінологічна підміна спричиняє за собою досить серйозні наслідки, що дозволяють державі "втратити" об'єкт, по відношенню до якого узяті зобов'язання. Як показують результати перепису населення і чисельних соціальних досліджень, кордони мовних і національних груп в Україні не співпадають.

    продолжение
1 2 3    

Добавить реферат в свой блог или сайт
загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Сучасна мовна політика України


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Сучасна мовна політика України


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.