Суспільно-політичне та культурне життя України


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Суспільно-політичне та культурне життя України

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 30.44 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): vip
02.01.2011
1 2    

Тема

Суспільно-політичне та культурне життя України

Суспільно-політичне, духовне та культурне життя в республіці у 20-ті рр. було складним і суперечливим. Як відомо, в результаті перемоги Жовтневої революції в Росії було проголошено встановлення диктатури пролетаріату. Дуже скоро вона перетворилась в диктатуру партійно-державної верхівки. Ця диктатура здійснювалась через відповідну систему, яка включала в себе два види організацій: державні і добровольні громадсько-суспільні. До державних відносились Ради. На селі діяли ще комітети незаможних селян. Як державна організація діяла КП(б)У. Вже на початку 20-х років вона перетворюється в єдину легальну політичну партію.

Якщо говорити про інші партії, яких і до і після Жовтневої революції було чимало, то вже в період громадянської війни їх чисельність поступово зменшується. Цьому сприяла і їх не завжди продумана і вивірена політична діяльність. Однак найголовнішу роль тут відіграла політика більшовиків, спрямована на ізоляцію і обмеження діяльності інших політичних партії. Про це не приховуючи і не одноразово, говорили більшовицькі керівники. В політичному звіті на ХІ з’їзді РКП(б) у 1922 р. Г.Є. Зінов’єв підкреслював: «Ми маємо монополію легальності, ми відмовили у політичній свободі нашим противникам. Ми не даємо можливості легально існувати тим, хто претендує на суперництво з нами».

Під партійно-державним тиском починають розпадатись і заявляють про саморозпуск багато політичних партій. Так, ще у 1920 р. припинила свою діяльність Українська комуністична партія (боротьбистів). Основну частину членів її тоді ж було прийняти в КП(б)У. У 1921 р. прийняла рішення про розпуск єврейська партія – Бунд, у 1922 р. російська партія есерів, у 1923 р. – меншовицька партія. Організації цих партій припинили своє існування в республіці. Вимушені були припинити свою діяльність навіть партії комуністичної спрямованості. Так, у 1922 р. саморозпустилась Єврейська комуністична партія (ЄКП), у 1925 р. – Українська комуністична партія (УКП).

Розпуск і ліквідація інших партій сприяли тому, що ВКП(б) і КП(б)У, як один з її найбільших загонів, зміцнили і закріпили свої владні позиції. Однак це мало і негативні для неї наслідки. В умовах однопартійної системи по суті були ліквідовані можливості для альтернативності і змагання в розробці найбільш раціональної політики. Партійний монополізм породжував самозаспокоєність, догматизм. Несприйняття плюралізму думок і негативні наслідки цього в кінцевому підсумку привели цю партію до краху. З утверджденням позицій Сталіна у ВКП(б) і в країні ще більше знижується роль партійних мас, небаченої сили набирає партійний аппарат, а сама партія поступово перетворюється в ядро командно-адміністративної системи.

Одночасно знижується роль і авторитет Рад. Про це свідчить і низька участь трудящих в їх обранні. Наприклад, у виборчій кампанії у 1924 р. в 363 селах Київської губернії прийняло участь тільки 21% зареєстрованих виборців, в 446 селах Харківської губернії відповідно – 23%, в середньому по республіці – 55%. В самих Радах влада зосереджується в основному у виконкомах, а останні втрачають будь-яку самостійність і повністю переходять під контроль партійних органів.

Якщо говорити про добровільні і масові громадсько-суспільні організації то їх кількість у 20-х роках була досить значною. За характером своєї діяльності вони були різні: професійні, наукові, інженерно-технічні, молодіжні, жіночі, спортивні, Червоного Хреста, друзів дітей, старих більшовиків, колишніх політкаторжан та інші. Всього у 1928 р. в республіці нараховувалось близько 60 добровільних організацій. Поступово їх чисельність зменшується, а на початку 30-х років більша частина із них припинила своє існування. Зростає чисельність тільки тих організацій, які входили до системи “диктатури пролетаріату”: профспілок, комсомолу і кооперативних організацій. Разом з тим їх значення з утвердженням командно-адміністративної системи і їх одержавленням приводить до зниження реальної ролі цих організацій в державному управлінні і громадському житті.

Концентруючи в своїх руках всю повноту влади, бюрократично-командна система приймала заходи для свого захисту. Всеросійська надзвичайа комісія, а з 1922 р. ДПУ (Державне політичне управління) наділялось надзвичайними повноваженнями і використовувалось також для усунення і ліквідації усіх неугодних системі – від її політичних опонентів, старих спеціалістів, добросовісно служивих народові, і до чесних відданих більшовиків, тих, хто здійснював революцію в Україні і захищав її зі зброєю в руках.

З розширенням діяльності і прав ДПУ, залученням його до вирішення економічних і національних питань, зростало коло людей, на яких розповсюджувалась позасудова розправа, адміністративне виселення, направлення в табори (будинки) примусової праці. При цьому органам ДПУ не потрібно було доводити вину цих “соціально небезпечних” людей. Достатнім було їх соціальне походження. В діяльності ДПУ все більше помітною стає тенденція вийти із-під контролю і прокуратури, і вищих державних органів республік. В результаті до кінця 20-х років вага ДПУ, а з 1934 р. НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ) в житті суспільства значно зростає, що і визначило його роль в розгортанні беззаконня і свавілля в наступні роки.

Одночасно аппарат адміністративно-командної системи, який все більше зростав чисельно, забезпечував розширення не тільки своїх повноважень, а і матеріальних, і моральних привелеїв. Вже у 20-ті роки були прийняті спеціальні постанови центральних органів партії про покращення побуту відповідальних партійних, радянських і господарських працівників, підвищення їм окладів, які значно перевищували заробітну платню робітників промисловості. До того ж “активні партпрацівники” і особи, які до них прирівнювались, члени їх сімей починають одержувати спецпайки, безплатне житло, персональний транспорт і таке ін.

На суспільно-політичне життя в республіці у цей період великий вплив мав процес небувалого до цього часу відродження культури українського народу. Це надзвичайно цікаве явище в історії народу України, яке, на жаль, мало досліджене. Безсумнівним є те, що громадсько-культурне відродження мало своє коріння в період відродження недовготривалої української державності. Динаміка духовного розвитку нації була настільки сильною, що він розвивався далі, незважаючи на великі втрати серед інтелігенції та інших верств активного населення під час громадянської війни, на значну еміграцію творчих сил за межі Радянської України. Цей процес розвивався по висхідній в умовах загальної лібералізації часів непу і проголошеного курсу на українізацію. Культурне відродження охопило різні сторони національного і культурного життя, особливо позначившись на розвитку освіти, літератури, науки та мистецтва.

Відомо, що культурний розвиток того, чи іншого народу визначається рівнем його освіченості. Тому одним із найважливіших завдань після закінчення громадянської війни стала ліквідація неписьменності. Для республіки ця проблема була досить актуальною (приблизно 75% її населення було неписьменним). В боротьбі з нею активну участь брали Наркомат освіти УСРР, Ради, профспілки, комсомол, комітети незаможних селян, добровільно-масові організації, громадськість, вчителі, культурно-освітні установи. У 1923 р. було створене добровільне товариство “Геть неписьменність”. Воно швидко завоювало авторитет, лави його зростали. Вже у 1924 р. в ньому нараховувалось понад 300 тис. членів. На кошти товариства утримувалося близько 2,5 тис. пунктів ліквідації неписьменності, в яких началося до 100 тис. чоловік. Було закуплено багато навчальної літератури.

Для залучення неписьменних до навчання державою широко застосовувались різноманітні заходи заохочення. Так, неписьменні робітники звільнялися на дві години від роботи із збереженням заробітної плати для навчання в пунктах лікнепу. Селянам при обовязковому страхуванні майна при їх навчанні в цих пунктах надавалася знижка на 20%. Сприяло цьому і покращення економічного становища республіки. Безумовно, це відіграло велику роль для залучення широких мас до навчання. Так, на 1 грудня 1925 р. в республіці діяло понад 13 тис. шкіл і пунктів лікнепу, в яких навчалось близько 540 тис. чоловік, в тому числі трохи більше 200 тис. жінок.

Одночасно було відкрито близько 1000 шкіл для малописьменних. Останніх широко залучали до участі в різних грутках при культурно-освітніх установах, мережа яких зростала з кожним роком, і де вони поповнювали і розширювали свої знання. У 1925 р. в республіці діяло понад 2 тис. клубів, близько 8 тис. сільбудів і хат-читалень, понад 5 тис. бібліотек. З розвитком кіномистецства зростала його роль у цій справі. В цілому в республіці до 1927 р. ліквідувало свою неписьменність близько двох мільйонів чоловік.

Велика увага приділялась розвитку загальноосвітньої школи. Труднощі тут були великі. Слабкою була матеріальна база, гостро не вистачало вчителів. В міру поліпшення економічного становища в республіці збільшувались асигнування на освіту. Тільки за 1923-1925 рр. вони зросли в сім разів. Це дало можливість розширити виробництво навчального обладання та випуск підручників. покращити матеріальне становище вчителів, збільшити прийом дітей до школи. З 1924 р. в УСРР розпочалась підготовка до запровадження обовязкової початкової освіти. Про успіхи в цій справі свідчить і той факт, що рівень письменності серед населення республіки протягом 20-х років піднявся з 24 до 60%.

Відбудова народного господарства, необхідність проведення індустріалізації викликали величезну потребу в кваліфікованих кадрах робітників та спеціалістів. В республіці налагоджувалась їх планова й централізована підготовка, якою керувало Управління професійно-технічних шкіл і вищих навчальних закладів.

Кваліфіковані робітничі кадри готувалися в школах фабрично заводського учнівства (ФЗУ) та професійно-технічних школах. Вже у 1921 р. в республіці працювало понад 270 профтехшкіл. В них навчалось понад 21 тис. юнаків і дівчат. За 20-ті роки вони підготували сотні тисяч робітників, причому не тільки для УСРР, а й для РСФРР, БСРР та інших республік СРСР.

Підготовка спеціалістів у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах проводилась у відповідності до потреб розвитку народного господарства і культури. В перші роки відбудовного періоду було закінчено перебудову спеціальної освіти. Колишні вчительські семінарії, інститути, а також відповідні факультети університетів реаорганізовувалися в інститути соціального виховання або педагогічної професійної освіти. Вони готували вчителів для загальноосвітніх та професійно-технічних шкіл. Були створені нові вузи економічного, сільскогосподарського, технічного та социально-економічного профілю. У великі вузівські центри перетворюються Харків, Київ, Одеса, Дніпропетровськ та інші губернські міста України. Про досягнуті успіхи у розвитку спеціальної середньої і вищої освіти говорять такі дані. Напередодні революції на території УСРР діяли 19 вищих і 54 середні професійні школи (загальна чисельність студентів і учнів середніх професійних шкіл складала близько 34 тис. чоловік), а в 1927-28 навчальному році діяло вже 37 інститутів (29 тис. студентів) і 144 технікуми (26,5 тис. учнів).

Багато уваги приділялось розвитку науки. Найвищою науковою державною установою республіки була Всеукраїнська Академія наук (ВУАН), заснована восени 1918 р. На неї покладалося завдання координувати й організовувати діяльність наукових установ республіки та окремих вчених, вивчати досягнення науки за кордоном, спрямовувати розвиток науки і техніки відповідно до потреб народного господарства. Спочатку ВУАН обєднувала до 30 наукових установ, де працювало лише 140 співробітників, а у 1928 р. – вже 138, в яких було зайнято понад 3600 вчених. Крім того в Україні було відкрито і діяло ряд науково-дослідних інститутів, підпорядкованих галузевим наркоматам СРСР і УСРР.

Значних успіхів вчені республіки досягли в фізико-математичних і технічних науках. Так, активізувала свою дослідницьку діяльність відома математична школа Д.О.Граве. Вчені, які вийшли з цієї школи – М.М.Крилов та його учень М.М.Боголюбов, в своїх працях заклали основу нелінійної механіки, чим було покладено початок розвитку нової галузі математики.

Плідна робота з теоретичної фізики проводилась в Українському фізико-технічному інституті (Харків), в якому деякий час працював І.В.Курчатов. Праці Л.Д.Ландау у галузі кінетичної теорії плазми, які були написані тут стали основоположними на десятиріччя вперед в дослідженнях з термоядерного синтезу.

На рубежі 20-30-х років Є.О.Патон розпочав велику перспективну роботу з електричного зварювання металів, що стало новим словом у розвитку науки і техніки.

В галузі медицини плідно працювали М.Ф.Гамалія, Д.К.Заболотний, Ф.Г.Яновський, засновник радянської терапевтичної школи М.Д.Стриженко, відомий фізіолог В.Я.Данилевський. Поряд з вченими медиками дореволюційної генерації зростала плеяда молодої медичної інтелігенції з робітників і селян – П.І.Баранник, П.М.Буйко, В.Х.Василенко, М.С.Коломийченко, В.П.Комісаренко. С.І.Чайка та інші. Всесвітньої слави набув офтальмолог В.П.Філатов.

    продолжение
1 2    

Добавить реферат в свой блог или сайт
загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Суспільно-політичне та культурне життя України


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Суспільно-політичне та культурне життя України


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.