Радянсько польська війна 1920 р


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Курсова на тему Радянсько польська війна 1920 р

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 59.89 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): Сергей Загребельный
13.03.2010
1 2 3 4 5    

Зміст

Вступ
Розділ І. Радянсько-польська війна: причини, стратегічні плани учасників, хід війни
1.1. Характеристика планів військово-політичних сил
1.2. Характеристика ходу воєнних дій
Розділ ІІ. Російсько-українські відносини в ході війни 1920 р.
Розділ ІІІ. Військово-політичні та економічні наслідки війни
3.1. Військово-політичні та економічні наслідки війни
3.2. Територіальні наслідки війни
Висновки
Список використаної літератури
Додатки

Вступ

Проблеми добросусідства з країнами, з якими межує Україна, завжди були основним чинником вітчизняної зовнішньої політики. Ще Нечуй-Левицький у повісті ”Кайдашева сім’я” розглядав проблему добросусідства як основу морально-етичних норм і благополуччя кожної родини.
Проблема добросусідства особливо гостро постала у ХХ столітті у зв’язку з революційними і національно-визвольними подіями в Європі. Міжнародні війни з сусідніми країнами, у першу чергу з Польщею, безпосередньо впливали на вирішення гострих внутрішніх політичних, соціальних проблем.
Радянсько-польська війна 1920 року завжди привертала увагу істориків. Карколомні події, швидкі зміни позицій держав і політичних сил, настроїв різних соціальних груп у країнах, що брали участь у війні, парадоксальність історичних процесів становить неабияку складність для наукового аналізу та інтелектуальних інтерпретацій.
Загострення відносин з Польщею були обумовлені Першою світовою війною. У 1920 році на більшій території України була встановлена радянська влада. Темі відновлення Польської держави, одержавши незалежність від радянського уряду, керівництво Польщі на чолі з Ю. Пілсудським проводило політику об’єднання всіх польських земель в єдину державу, що логічно з точки зору польського уряду, але нелогічним і антилогічним було його стремління приєднати до Польщі і українські землі, які польська влада розглядала як споконвічні польські володіння.
Польська Радянська Росія готувалися до війни і ареною воєнних дій знову ставала Україна. До українського питання неодноразово поверталися політики обох держав; в ході війни чи після її закінчення. Україна стала своєрідним “яблуком роздору” на світовій арені.
На сучасному етапі українсько-польські відносини рухаються у бік взаєморозуміння, взаємодопомоги. У травні 1992 року обидві країни уклали міждержавний договір про добросусідство, дружні відносини. Міцну базу для розвитку стабільних відносин між цими державами заклав політичний діалог на вищому рівні. Географічна й історичність близькість двох народів надають відносинам між Україною і Польщею характеру стратегічного партнерства.
На високому рівні перебувають і культурні зв’язки між Україною і Польщею. У 2012 році на своїх футбольних аренах ці країни зустрічатимуть спортивні делегації з багатьох країн Європи у чемпіонаті з футболу Євро-2012.
Для створення добросусідських відносин з ворожими в минулому державами Україні довелося пройти випробування історією. І тема радянсько-польської війни 1920 року є актуальною насамперед тому, що в ній чи не найточніше простежується позиція Польщі і Росії щодо України. І, не дивлячись на те, що українські землі неодноразово були ареною воєнних дій між цими державами, сьогодні бачимо їх у процесі становлення взаємодії, добросусідства, співробітництва.
Протягом останніх років з’явилися дисертаційні та монографічні дослідження вітчизняних істориків із проблем російсько-українських, польсько-українських, російсько-польських відносин у 1920 р., зовнішньої політики країн Центральної та Східної Європи того часу. Науковці зробили спроби підійти до цієї проблематики з нових, неупереджених позицій. Дослідження вчених свідчать, що поступово набирає сили “україно-центричний ” підхід до висвітлення подій, свідома позиція розгляду радянсько-польської війни з погляду національних інтересів України.
Важливою складовою процесу переосмислення історичних процесів став аналіз концептуальних засад комуністичного режиму  в Україні. Наприклад, С. Кульчицький вважає суттєвою рисою політики керівництва РКП(б) в Україні протягом перших 10 років радянської влади відмову від концепції світової революції та перехід до ідеї “капіталістичного оточення”, наслідком чого стала ізоляція СРСР в Європі.
Проте ще попереду повномасштабний аналіз документів, що зберігаються в архівах Російської Федерації, США, Франції, Польщі та інших країн. Особливе місце серед історичних джерел із цієї проблематики займає листування між більшовицькими вождями того часу. Із різних обставин воно вводилося до наукового обігу в обмеженому вигляді. Дослідження листування дає змогу уточнити суттєві моменти комуністичного курсу політичного керівництва Росії та України, з’ясувати особливості відносин між лідерами двох країн, їх підходи до внутрішньої та зовнішньої політики.
Об’єктом дослідження є військово-політичні події в Європі 1920 р. і на території України.
Предметом роботи є хід та наслідки радянсько-польської війни 1920 року.
Метою розвідки є вивчення причин радянсько-польської війни, стратегічних планів воюючих сторін і ролі України у цьому протистоянні; висвітлення російсько-українських відносин у ході війни, аналіз наслідків війни для Європи, зокрема для України.
Завдання:
1. Розкрити мету та завдання радянсько-польської війни 1920 року. Причини протистояння ворогуючих сторін.
2. Проаналізувати хід військових дій.
3. Узагальнити наслідки війни для України і Європи в цілому.
Історіографія цієї проблеми досить об’ємна. До кінця 1980-их – початку 1990-их рр.. дослідники в СРСР під впливом політико-ідеологічних настанов підкреслювали загарбницький характер зовнішньої політики Польщі, “усенародний” опір населення РСФРР та УСРР польським військом, “мудре” керівництво РКП(б) і виняткову роль її вождя В. Леніна в організації “перемоги над біло-панською Польщею”.
У другій половині ХХ століття у вітчизняній історіографії з’явилася низка праць із проблем громадянської війни в Росії, автори яких торкалися й радянсько-польської війни. Зокрема - це праця Симоненко Р. “Провал політики міжнародного імперіалізму на Україні (1919-березень 1921)”, дослідження Хміль І. “З прапором миру крізь полум’я війни. Дипломатична діяльність Української РСР  (1917-1920)”. Усі вони, за винятком окремих праць, мали “російсько-центричну” спрямованість і недостатньо враховували специфіку історичних процесів в Україні.

Розділ 1. Радянсько-польська війна 1920 року: причини, стратегічні плани учасників, хід
1.1. Характеристика планів військово-політичних сил, учасники війни
Зазнавши нищівної поразки у війні, в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися, майже через двадцять місяців після падіння Російської. Намагаючись збудувати в Східній Галичині на руїнах імперії українську державу й долаючи запеклий опір, західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їх співвітчизники на сході.
Як і можна було сподіватися, поляки теж претендували на Східну Галиччину. Внаслідок виник конфлікт двох народів за територію, а не, як на сході, за “серця й думки людей” [26, 427].
Польща виступила головною ударною силою і у новій війні Радянської Росії з Антантою, організатором якої були імперіалістичні США, Англія і Франція. Польські поміщики і буржуазія були дуже зацікавлені у поваленні радянської влади в Росії. Вони мріяли захопити Литву, Білорусь і Україну й розширити свої території “від моря до моря”. Окрім того, правлячі кола Польщі сподівалися, що перемога над Радянською республікою зміцнить господарство поміщиків і капіталістів в середині країни, допоможе їм придушити революційні рухи польських робітників в середині країни і селян. Все це враховували імперіалісти Антанти, підштовхуючи Польщу до війни з Радянською Росією.
Посол США у Варшаві Х. Гібсон надсилав до Вашингтону одну телеграму за іншою з провокаційними повідомленнями  про існуючу “загрозу” нападу більшовиків на Польщу. В одній і з телеграм він писав, що польська армія терміново потребує одяг і взуття, військове обладнання і продовольство, і в той же час підкреслював, що у “випадку відмови подати ефективну і термінову допомогу польське правління серйозно намірене заключити мир з більшовиками”  [14; 267]. Питання бути чи не бути війні повністю залежали від імперіалістичних США, Англії та Франції. Без підтримки країнами Антанти правлячі кола буржуазно-поміщицької Польщі не змогли б вести війну проти Радянської Росії.
28 січня Раднарком РРФСР передав по радіо повідомлення про радянську політику стосовно Польщі. Польща, говорилося у повідомленні, стоїть перед рішенням, яке може змінити ситуацію в світі і мати найтяжчі наслідки. Всі дані свідчать про те, що імперіалістичні кола країн Антанти підштовхують Польщу на безпричинну і підступну війну з Радянською Росією. Намагаючись попередити цю війну, Раднарком підтвердив своє визнання незалежності Польщі і бажання заключити з нею мир. Радянське керівництво йшло на значні територіальні поступки. Але ці пропозиції, надзвичайно вигідні для Польщі, не були прийняті. Антанта і польське керівництво розцінювали миролюбство Радянської республіки як прояв її слабкості.
Намагаючись встановити мирні стосунки з Польщею, радянське керівництво вживало заходи щодо укріплення безпеки західних кордонів країни. У лютому 1920 р. В. І. Ленін вимагав від Реввійському Західного фронту доповіді про ситуацію на фронті і стан радянських військ.  23 лютого Реввійськом Західного фронту повідомив про збільшення війська противника і про наміри, які  прийняло командування фронтом на випадок їх наступу.
В той же час із США, Франції та Англії до Польщі направляється зброя, боєприпаси, спорядження, продовольство. У Франції була зібрана польська армія під командуванням генерала Галлера, яка налічувала два корпуси.  У 1919 р. вона була перекинута в Польщу.  Окрім того, в 1920 р., із Франції до Польщі було передано різне спорядження і зброя для десяти дивізій.
З допомогою Антанти буржуазно-поміщицька Польща до весни 1920 р. створила сильну і добре оснащену армію чисельністю біля 740 тис. чоловік.
Поряд з підготовкою Польщі до війни з Радянською Росією активно готувалася білогвардійська армія із залишків військ Денікіна, які сховалися у Криму. У квітні ці війська були об’єднані під командуванням генерала Врангеля. 11 квітня міністр закордонних справ Англії лорд Керзон направив ноту Радянському керівництву з вимогою зупинити наступ Червоної Армії на Кримському фронті. У другій ноті Керзона від 18 квітня уже містився натяк загрози. В ній повідомлялось, що керівництво Великобританії готове “дать наказ суднам його величності у Чорному морі надати все можливий захист армії Криму, попередивши вторгнення радянських військ” [20; 363].
На суднах Англії та Франції перевозилися білогвардійські війська із Кавказу в Крим, направлялися зброя і військове спорядження. До початку бойових дій кримської білогвардійської армії її чисельність нараховувала 125-150 тис. чоловік. Це була добре підготовлена і технічно оснащена армія.
“Допомога” Врангелю надавалася далеко не безкорисно. Так, між Врангелем і керівництвом Франції був заключний таємний договір, за яким Врангель підтверджував всі обов’язки царської Росії перед Францією. Окрім того, Франції передавалися права на експлуатацію всіх залізничних доріг  Європейської Росії, вилучення таможної і портової данини у всіх портах Чорного і Азовського морів, їй надавалися надлишки хліба на Україні і Кубанської області, три чверті видобутку нафти і чверть видобутку вугілля в Донецькій області.
Одночасно з підготовкою армії буржуазної Польщі і Врангеля імперіалістами Антанти були вжиті заходи щодо посилення антирадянської інтервенції на Далекому Сході. За задумом Антанти збройні сили буржуазно-поміщицької Польщі, Врангеля і Японії повинні були згуртовано діяти на заході, півдні і на Далекому Сході. Антанта намагалася втягнути у війну також Грузію, Азербайджан, Вірменію, які в той час знаходилися під владою буржуазних націоналістів.
Однак народи Закавказзя не допустили участі цих країн  у новій антирадянській війні.
Чисельність сил інтервентів і білогвардійців, які виступили у 1920 році проти Радянської Росії, перевищувала 1 млн. чоловік. План польського головнокомандування, схвалений Антантою, передбачав на першому етапі воєнних дій розгром 12-ої і 14-ої радянських армій і захоплення України.
До початку наступу польські війська були зведені у шість армій. На їх східному фронті було зосереджено 148,5 тис. штиків і шаблів, 4157 кулеметів, 894 снарядів.
Інтервентам протистояли радянські війська Західного (командир В. М. Гіттіс, член Реввійському І. С. Ушлихт) і Південно-Західного (командир А. І. Єгоров, член Реввійському Р. І. Берзін) фронтів загальною кількістю 65,2 тис чоловік з 3208 кулеметами і 666 снарядами.
На цих фронтах польських військ було зосереджено в 2 рази більше, ніж радянських. На Україні, де ворог готувався нанести головний удар, його сили перевищували радянській війська більше, ніж в чотири рази.
З ціллю створити більш сприятливі умови для наступу на Україні, противники на початку березня провели локальні наступи у Білорусії.  Війська Пілсудського зайняли Мозур, Калиновичі і Овруч, перерізавши залізницю, яка з’эднувала Західний і Південно-Західний фронти Червоної Армії.
17 квітня головнокомандуючий польською армією Пілсудський віддав наказ наступу на Україну. Вторгнення розпочалося 25 квітня.
Комуністична робітнича партія Польщі рішуче виступила про антирадянської війни. Знаходячись у підпіллі, вона закликала маси до повалення антинародного керівництва Польщі і до захисту Радянської Росії. Польські робітники, говорилося у її зверненні “До пролетарів усіх країн”, не мають нічого спільного із наступом польського мілітаризму на Радянську Росію. Польські комуністи найрішучішим способом осуджують цю війну, яка відбувається в інтересах керівників світового капіталу. “В образі Червоної Армії вони бачать вони бачать не загарбників, які загрожують нашій свободі, а союзників у нашій революційній боротьбі за свободу” [29; 134].
Поряд із польською армією виступили українські буржуазні націоналісти. 27 квітня була підписана таємна “політична конвенція” з Польщею і 24 квітня – “воєнна конвенція”, яка отримала назву “Варшавський договір”. За цим договором петлюрівці поступалися буржуазно-поміщицькій Польщі більше 100 тис. квадратних кілометрів української території з населенням чисельністю 5200 тис. чоловік. За наказом Петлюри угрупування Тютюнника, Струка, Заболотного та інших ватажків посилили свої дії у радянському тилу.
Війська 12-ої та 14-ої радянських армій зустріли удари противника. Однак під натиском перевищених сил польських інтервентів вони змушені були з боями відходити на схід. 7 травня інтервенти зайняли Київ.
Услід за польськими військами поверталися поміщики і капіталісти. Окупанти вивозили промислове обладнання, грабували населення; каральні органи підпалювали села, розстрілювали чоловіків і жінок “за непокору”. Скрізь насаджувалася польська адміністрація. В обличчі окупантів на Україну повернулася Директорія із отаманом Петлюрою. Однак “влада була примарною, фактично вона розповсюджувалася лише на райони Вінниці, де зосередилось “керівництво” Петлюри. Напад буржуазно-поміщицької Польщі на Радянську Росію знову висунуло на перший план оборону країни. “Все для фронту, все для розгрому ворога” – таке було головне гасло дня. 30 квітня 1920 року ВЦК і Раднарком опублікували звернення “До всіх робітників, селян і чесних громадян Росії”. 23 травня були опубліковані тези ЦК РКП(б) “Польський фронт і наші завдання”. В цих документах викривалися цілі Антанти у новій війні і розкривався справедливий, оборонний характер боротьби Радянської Росії.
Мобілізація комуністів в Москві розпочалася 1 травня і була проведена строком в один тиждень. На фронт було направлено 513 комуністів. Петроград дав Червоній Армії близько 700 комуністів, Тула – 107, Тверь – 400, Самара – 100, Самбірська губернська організація РКП(б) – 95.
Найбільшу роботу з мобілізації сил на протидію загарбникам провела партійна організація України, де розгорталися жорстокі бої. 27 квітня ЦК КП(б) України об’явив повністю мобілізованими партійні організації Київської, Волинської і Подільської губерній, а на початку липня мобілізація була розповсюджена на Чернігівську, Миколаївську і Одеську губернії.
Активно брали участь у боротьбі проти інтервентів комуністи Білорусії. До початку 1920 р. значна частина цієї країни була окупована польськими військами. Всього з квітня по листопад 1920 р. по всій країні було проведено п’ять партійних мобілізацій, які дали фронту 24244 комуніста, не враховуючи мобілізованих в Україні та інших прифронтових районах. Протягом 1920 р. до Червоної Армії увійшло більше 1 млн. чоловік, і її чисельність досягла 5,5 млн. бійців. 30 квітня Раднарком зобов’язав народні комісаріати надавати допомогу Західному фронту усіма доступними засобами. Рада праці і оборони взяла під свій особистий контроль їх роботу з обслуговування діючої армії. У результаті великої організаторської роботи комуністичної партії , Рад, профспілок і комсомолу з мобілізації всіх сил і засобів протидії ворогові були створені необхідні умови для переходу Червоної Армії від оборони до нападу. І 28 квітня 1920 р. політбюро ЦК КРП(б)  обговорило розроблений план воєнних дій Західного і Південно-Західного фронтів проти армії Пілсудського. Бойовий удар планувалося нанести у Білорусії, північніше Полісся. Допоміжний удар мали нанести війська Південно-Західного фронту у загальному напрямку Рівне-Брест-Литовськ. Перед радянськими військами стояло завдання перейти лісисто-болотистий район Полісся, який розділив Західний і Південно-Західний фронти, після чого армії мали об’єднатися під загальним командуванням.
    продолжение
1 2 3 4 5    

Добавить курсову роботу в свой блог или сайт
загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити курсову роботу безкоштовно
подобрать список литературы


Радянсько польська війна 1920 р


Постійний url цієї сторінки:
Курсова Радянсько польська війна 1920 р


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.