Психологія насильницької та необережної злочинності

Загрузка...

головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Психологія насильницької та необережної злочинності

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 15.88 кб.
Мова: український
10.02.2011
1 2    

Реферат на тему:

Психологія насильницької та необережної злочинності

Загальновідомо, що основою поведінки людини є, насам­перед, її потреби, що визначають механізм формування і тип відповідних мотивів. Значна частка потреб має біологічну природу (наприклад, у харчуванні, продовженні роду, самоз­береженні та ін.), але методи і засоби їх задоволення у люди­ни соціалізовані, опосередковані соціальною орієнтацією. Більшість потреб суто людські: у спілкуванні, самостверд­женні, визнанні й повазі та ін., а їх задоволення можливе тільки в соціальному середовищі.

Важливо відзначити, що власне антисуспільних, злочин­них потреб не існує. Це ті ж загальнолюдські потреби, але де­формовані за своєю спрямованістю та інтенсивністю. Так, проведені дослідження свідчать, що у осіб, які вчинили тяжкі насильницькі злочини, потреби деформувались таким чином:

потреба у спілкуванні в потребу насильства над оточу­ючими;

потреба у самоствердженні у прагнення владувати, за­стосовувати силу, принижувати іншу людину;

потреба у визнанні в егоцентризм;

потреба у повазі в демонстрацію своєї переваги будь-яким чином.

Це свідчить про наявність у носіїв зазначених потреб та­ких особливостей особистості, як брутальність, примітивізм, невихованість, жорстокість тощо. Поза ситуацією вчинення злочину вони можуть сприйматися досить звичайно, буден­но, хоча й не вважаються привабливими. Більше того, їх кон­статація зовсім не означає, що конкретний злочин було вчи­нено виключно для їх задоволення або ж що вони характерні для кожного злочинця. Але беззаперечно, що у середовищі, де така потреба сформувалась, культивувалося зневажливе чи во­роже ставлення до інших людей, до суспільства в цілому.

Отже, вибір того чи іншого варіанту злочинної поведінки залежить переважно від специфіки взаємовідносин із оточу­ючими та самого соціального середовища. Не існує вродже­ної агресивності, навіть якщо злочинець учинив маломотивовану чи зовсім немотивовану, на перший погляд, агресивну дію. Це підтверджується численними експериментальними дослідженнями. Одне з них проведено американськими вче­ними у Стенфордській тюрмі і мало на меті визначити, як поводитимуться люди, раніше законослухняні, коли вони пе­реберуть на себе роль злочинця чи працівника тюрми (нагля­дача, вихователя). Кандидати відбиралися із числа добро­вольців серед студентів юридичних навчальних закладів. Усі вони були фізично та психічно здорові, а їхня участь в екс­перименті повністю анонімна і для справжніх в'язнів, і для тюремної адміністрації.

Дослідження свідчать також, що між характером мотиву і правомірністю вчинку прямого зв'язку і строгої відповідності не існує, хоч у більшості випадків позитивна мотивація поро­джує правомірну поведінку, а негативна засуджувану, але не обов'язково злочинну. Між мотивом і вчинком є ще одна лан­ка прийняття рішення під контролем свідомості. Вона може деформувати соціальне позитивну мотивацію або блокувати негативну, визначити відповідні цілі і засоби задово­лення мотивів, прогнозувати перспективи розвитку подій і можливі результати (наслідки).

Кожен злочин безпосередньо пов'язаний із прийняттям суб'єктом певного рішення: діяти чи утримуватися від дій (бездіяльність) у ситуації, що склалася. Прийняття рішення являє собою усвідомлення проблемної ситуації, своїх власних потреб та інтересів, можливостей їх задоволення, постановку відповідної мети, вибір найбільш прийнятного (привабливо­го) варіанту поведінки.

Таким чином, вибір того чи іншого варіанту рішення є ре­зультатом складної взаємодії зовнішньої ситуації із особливо­стями особистості, в першу чергу ціннісними орієнтація­ми. Функціональний зміст останніх полягає в усвідомлених потребах, інтересах, поглядах. Як показують результати до­сліджень, визначення варіантів рішення базується на основ­них, зовнішньо не пов'язаних з правом, цінностях ціннісні орієнтації законослухняних громадян відрізняються від орі­єнтацій злочинців переважанням духовності, загально-гуманістичних установок, моральних критеріїв поведінки. У по­дальшому пророблення варіантів рішення переводиться на рівень конкретної ціннісної орієнтації щодо норми права, оцінки можливої дії з позицій індивідуальної правосвідомості особистості. Необхідно підкреслити, що не кожний із елемен­тів правосвідомості, відповідальний за прийняття того чи ін­шого рішення, ні знання правових норм (злочинці доско­нало володіють цим знанням), ні ставлення до конкретних правових норм (багато працівників правоохоронниї органів ставляться до певних норм негативно, вважають їх непра­вильними, неадекватними) не відіграють вирішальної ролі. Найбільш відповідальним особистісним чинником у прийнят­ті рішення є такий елемент правосвідомості, як ставлення до виконання норми права: орієнтується суб'єкт на дотримання чи порушення цієї норми.

На процес прийняття рішення значною мірою впливає ві­дображення в свідомості суб'єкта конкретної ситуації перед­бачуваної дії. Досить часто таке відображення внаслідок особливостей особистості та перешкод об'єктивного характе­ру виявляється неадекватним. Зокрема, основою злочинів, що вчинюються внаслідок нехтування правилами безпеки, стає або недостатнє розуміння фізичних властивостей ситуа­ції, що загрожує настанням шкідливих наслідків, або ж зневажання пересторогою, пов’язане з неадекватним розумінням можливих соціальних та правових наслідків.

Почасти помилкова оцінка ситуації і формування прогно­зу наступної дії визначаються легковажним, безвідповідальним ставленням злочинця до оцінки його діяння суспільством і державою. Проведені кримінологічні дослідження свідчать, що 38 % убивць та 47 % грабіжників прогнозували загрозу пока­рання як абстрактну, малозначну чи нездійсненну. На помил­ковість прийняття рішення може вплинути скороминучість ситуації у поєднанні з поквапливістю дій злочинця. Так, рішен­ня про вчинення умисного вбивства в 59,5 % випадків прий­мались безпосередньо перед злочином, а термін підготовки не перевищував кількох хвилин.

На помилковість прогнозу і прийняття відповідного рі­шення впливає такий індивідуально-психологічний чинник, як перенос (заміщення). Його дія полягає в тому, що недосягнута раніше мета заміщається новою, яка дає лише видиме чи часткове задоволення існуючої потреби. Характерним при­кладом заміщення можна вважати хуліганство, за якого кон­флікт у сім'ї чи найближчому оточенні переноситься в іншу ситуацію (побиття перехожого на вулиці, нецензурна лайка на адресу незнайомої людини тощо). Такі злочини значною мірою «випадкові»: суб'єкту важливо забезпечити собі певну «розрядку», задовольнити почуття враженого самолюбства. У 60 % випадків хуліган раніше ніколи не бачив потерпілого, 56 % з них характеризувалися як хворобливо самолюбиві лю­ди, 69 % — підвищено образливі. Майже всі звинувачувані бу­ли в момент вчинення злочину нетверезими, а їхня поведін­ка нестриманою, цинічною, розбещеною, зухвалою тощо.

У мотиваційну структуру злочинної поведінки включаєть­ся усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого чи можли­вість такого усвідомлення. Саме цим злочинець відрізняється від незлочинця, тобто невинного заподіяння шкоди, що ви­ключає відповідальність (казус, випадок). Усвідомлюючи зміст діяння (дії чи бездіяльності), суб'єкт, незважаючи на це, прий­має рішення діяти саме так, а не інакше. Його здатність до ви­бірковості поведінки реалізується у злочині, і саме тут виявля­ється воля індивіда. Вона оформляється через цілеполягання і мотивацію в конкретну дію, що призводить до визначеного у кримінальному законі результату (протиправності вчиненого).

У найбільш загальному вигляді злочин можна розглядати як складний акт вольової поведінки людини, що являє собою суспільну небезпеку і трактується криміналь­ним законом як злочинний. Але такий підхід трохи спро­щений, бо йдеться лише про злочин, що складається з однієї дії і одного наслідку. Злочин же може складатися з однієї дії і кількох наслідків, із двох дій з одним наслідком, з низки дій, об'єднаних єдиним наміром, бути тривалим у часі і т. ін. Яко­юсь мірою це суперечить психологічному змісту вчинку як одиничного прояву свідомості і волі особи. Кримінальний за­кон має інакші відправні положення і не вкладається в зви­чайні уявлення про людську поведінку через складність кон­струкції окремих складів злочину, але психологічна сутність її така сама.

Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психо­логічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.

Психологічна структура злочинної поведінки має такі ж компоненти, як законослухняна, але зміст їх інший. У цілому вона характеризується як антисуспільна, тобто заборонена законом через підвищену суспільну небезпеку. Можна виділи­ти три основних етапи механізму злочинної поведінки:

1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціо-нальний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. Власне поведінкою є лише заключ­ний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридич­ної значимості. Оскільки нас цікавлять психологічні детермі­нанти злочинної поведінки, необхідно розглядати і попередні етапи, тим більше, що їх розподіл досить умовний: усі компо­ненти поведінського акту рухливі, міняються місцями, окремі з них можуть немов би випадати, ясно не визначаючись.

На першому етапі злочину формуються його психо­логічні причини спонукальні засади. Термін «мотивація», похідний від мотиву, вживається у декількох значеннях. У вузькому смислі це: 1) процес виникнення мотиву в ре­зультаті взаємодії особи з оточуючим середовищем; 2) сукуп­ність спонукань і мотивів, які визначають поведінку, їх систе­ма; 5) динаміка розвитку вольового акту, обумовленого певними мотивами (від прийняття рішення діяти до результату). У широкому смислі мотивація включає свідомість індивіда, його соціальні і природні якості (властивості), що визначають ставлення до інших людей, соціальних цінностей, самого се­бе і знаходять відображення у мотивах поведінки і діяльності. Особливе значення у психології надається так званій «бо­ротьбі мотивів» («добра і зла», «за і проти») та вибірковості за­собів їх задоволення.

Мотивація поведінки взагалі і злочинної зокрема, співвід­носяться як одиничне, окреме і загальне: мотивація конкрет­ного злочину одинична, вона має свою специфіку і непов­торні, притаманні тільки їй риси. Суттєва властивість такої поведінки суспільна небезпечність і протиправність. Зло­чин не просто дія (бездіяльність), зумовлена певними мо­тивами, фактично це результат дії, що являє собою суспіль­ну небезпеку і протиправність, які суб'єкт міг чи повинен був передбачити.

    продолжение
1 2    

Добавить реферат в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Психологія насильницької та необережної злочинності


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Психологія насильницької та необережної злочинності


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.