Повість минулих літ


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Повість минулих літ

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 26.12 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): Егор Запольских
14.03.2011
1

РЕФЕРАТ

на тему:

“Повість минулих літ”





Кожен, хто цікавиться національною історією і її передачею і відтворенням у слові знає найдавнішу пам’ятку літератури «Повість минулих літ». Створена на межі ХІ–ХІІ століття Нестором та іншими літописцями, вона є не лише джерелом історії Київської Русі, а й видатним літературним твором.

Преподобний Нестор-літописець — киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.

Найвизначнішою працею Нестора-літописця є «Повість минулих літ» — літописне зведення, складене у Києві на початку XII століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли.

«Повість минулих літ» --- найвидатніша пам'ятка літописання Київської Русі. Укладена на поч. 12 ст. У первісному вигляді «П.м.л.» до нас не дійшла, а була переписана на поч. 15 ст. і збереглася в кількох копіях. Відомо три редакції «П.м.л.». Перша складена близько 1113 ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Ім'я Нестора не збереглося в найдавніших списках «П.м.л.», але воно збереглося у списках 16 ст. Нестор кілька разів згадується як печорський літописець у різних місцях «Києво-Печерського Патерика».

Другу редакцію склав 1116 ігумен Видубецького монастиря в Києві Сильвестр (дійшла до нас утрьох списках --- Лаврентіївському, Радзівіллівському (Кенігсберзькому) і Троїцькому (Московському академічному), Лаврентіївський список дістав назву від імені переписувача Лаврентія, який склав його для суздальського князя Дмитра Костянтиновича в 1377. Радзівіллівський список (див. Кенігсберзький літопис) датується 15 ст. Троїцький список загинув у 1812. Третю редакцію «П.м.л.» створив близько 1118 невідомий автор у Києво-Печерському монастирі. Вона має два списки: Іпатіївський, знайдений в Іпатіївському монастирі в Костромі (складений у 15 ст.), і Хлебніковський (відноситься до 16 ст.).

Ця редакція лягла в основу дальшого літописання Києва та ін. центрів Київської Русі, зокрема галицько-волинського літописання. «П.м.л.» --- зведення з попередніх літописів, різноманітних історичних та літературних творів, пам'яток права. Основна увага в творі приділяється політичним, воєнним та династичним подіям. Містяться відомості про походження і розселення східних слов'ян, утворення Київської держави та її сусідів. У тексті «П.м.л.» виклад матеріалу подається нерівномірно.

Тут містяться записи про події без їх датування по рокахдля яких характерний монотематизм (описи групуються навколо певного князя чи військових та ін. подій). Такі записи часто представляють собою спогади про давно минулі часи. Прикладом може бути « Повчання» Володимира Мономаха, в якому немає точних дат. Записи по роках з вказівкою на дні, переважають в більшій частині літопису. Вони починаються з 1061 і, в основному, пов'язані з Києво-Печерським монастирем. Виділяється та частина літопису, де детально говориться про правління київського князя Всеволода Ярославича (син Ярослава Мудрого), походження його двох синів, дочки Янки, діяльність Всеволода спочатку як переяславського князя, а згодом --- великого князя київського.

Саме за Всеволода автор переробив свій твір, який у 1116 переписував Сільвестр, Несторів звід або першу редакцію «П.м.л.» за часів Володимира Мономаха було передано у Видубицький Михайлівський монастир. У 1118-19 над літописом працював третій редактор, який вніс доповнення до тексту другої редакції і продовжив розповідь до кін. 1117. Припускають, що в укладанні третьої редакції «П.м.л.» брав участь син Володимира Мономаха, який до 1117 князював у Новгороді. Розповіді про події наступних 80 років, що відбулися в Київській землі, складають Київський літопис. Над вивченням «П.м.л.» працювали багато поколіньдослідників.

Розпочав його вивчення у 18 ст. В. Татіщев, продовжували М. Погодін, К. Бестужев-Рюмін, М. Костомаров та ряд ін. Вперше повний переклад українською мовою і грунтовний аналіз «П.м.л.» здійснив у 1990 Л. Махновець, запропонувавши називати «П.м.л.» «Літописом руським за Іпатським списком».

“Повість минулих літ” була й залишається невичерпним джерелом творчості митців слова. Під її впливом були створені романи С.Скляренка “Святослав” (порівняймо, приміром, зображення Святослава в “Повісті” і в романі) і “Володимир”, романи П.Загребельного про Київську Русь (“Диво”, “Євпраксія”, “Смерть у Києві”, “Первоміст”), певною мірою роман Валерія Шевчука “На полі смиренному”, що є своєрідною психологічною травестією такої пам’ятки Київської Русі, як Києво-Печерський патерик. У томі першому “Марсового поля” ми знайдемо віршовані переспіви Валерія Шевчука та Василя Яременка епічних уривків “Повісті минулих літ”, за мотивами її написана й поема “Княжа Україна” Олександра Олеся, історичні оповідання Наталени Королевої, Сергія Плачинди, Раїси Іванченко, Валерія Шевчука, що увійшли до першого тому “Дерева пам’яті”. Про “Повість минулих літ” та літописця Нестора написано сотні наукових розвідок багатьма мовами світу: давайте лише відкриємо перший том “Словника книжників та книжності Древньої Русі” (М., 1987) на с. 277–278, 342–343, 406–408, щоб ознайомитись бодай із окремими назвами праць. Роман Р.Іванченко “Гнів Перуна” — перша в українській літературі спроба створення художнього портрета великого літописця.

Перед нами постає патріот своєї землі, переконаний, що Україна-Русь здатна до самостійного політичного та історичного існування. Автори літопису, підкреслював Д.Чижевський, “подають першу, хоч і примітивну концепцію історичного розвитку Русі”*. Вчений порівнює її з освітленням візантійської історіографії, що “вважає всі інші народи несамостійними частинами візантійського світу”. Літопис починається з оповідання про всесвітній потоп, про розподіл землі між синами Ноя та виникнення різних народів, а серед них і слов’ян від племені Іафета. У “Повісті минулих літ” йдеться про історію слов’ян — полян, древлян, дреговичів, полочан, бужан, кривичів, волинян, в’ятичів, які розселилися по землі і стали називатися залежно від обраного для проживання місця. В такий спосіб історія місцева поєднується із всесвітньою, а наші далекі предки постають законними нащадками людської цивілізації. Нестор та інші літописці, слушно зауважує Валерій Шевчук, були політичними діячами свого часу, всю відповідальність за біди своєї землі вони покладали на князів. Адже політична обстановка в часи, коли писався “Літопис руський”, була надзвичайно складною. Відкриймо в “Повісті” запис під роком 1097, де розповідається про осліплення Василька Теребовльського. Подія ця призвела до тривалої міжусобної війни, в яку було втягнуто чимало інших руських князів, і це в той час, коли половці не давали спокою Русі, доходячи до самого Києва, знищуючи все на своєму шляху. Літописець прагне викрити злочинців — київського князя Святослава Ізяславича і волинського князя Давида Ігоровича: “Володимир же Всеволодович, почувши, що схоплено Василька і осліплено, вжахнувся і заплакав вельми, і сказав: “Сього ж не було в Руській землі ні при дідах наших, ні при отцях наших, такого зла”. І тоді він одразу відрядив послів до Давида і до Олега Свя-тославичів, говорячи: “Підіть обидва до Городця, та поправимо се зло, яке скоїлося в Руській землі і в нас, брати, бо кинув він у нас ножа. Бо якщо сьогодні ми не поправимо” — більше зло стане між нас. І почне брат брата заколювати, і погибне земля Руськая, а вороги наші, половці, прийшовши, візьмуть землю Руськую” .

У дослідницьких працях, підручниках ми зустрінемо неодноразово й одностайні думки про те, що метою літописця була боротьба за єдність усіх руських земель. Слушне доповнення до цього твердження вносить Ф.Поліщук, зауважуючи, що центром згуртування давньоруських князів літописець визнає не великокнязівську владу, а церкву, яка має допомогти вивести землю Руську з кризи, до якої призвела її правляча централізація. Нестор, підкреслював Ф.Поліщук, постає послідовним противником світського єдинодержавства — підтвердженням цього є і ставлення до канонізації руських святих. Як відомо, Ярослав Мудрий хотів канонізувати свого батька Володимира Святославича, але церква постала проти цього і канонізувала “боголюбивих” Бориса і Гліба. Ідея братолюбності князів та їхньої покори старшому в роді, відзначає Валерій Шевчук*, стає центральною ідеєю Нестора, але, постаючи за єдність руської землі, літописець покладається не на ідеал самодержавства, а на братство і співробітництво між князями, котрі повинні шанувати принципи феодальної ієрархії (підлягання молодших князів старшим). Існування уділів, які мають свого законного володаря, повинно обмежити права найстаршого (київського) князя і стримувати міжусобиці.

Таким чином, завдання “Повісті минулих літ” полягало не тільки в тому, щоб з’ясувати походження русичів, а й у тому, щоб визначити принципи мирного співжиття давньоруської держави з іншими та запоруку благополуччя в ній самій. Всі дослідники одностайно підкреслюють високий мислительний потенціал нашого першолітопису, матеріал для якого збирався по всій території Київської Русі і осмислювався людьми, яким притаманні були широкий історичний світогляд, ерудиція. Вчитаймось у проникливі рядки, під впливом яких пригадується біблійне: “Споконвіку було слово, і слово було з Богом, і Богом було слово...” Наші древні книжки теж проповідували культ слова, книги, освіти: “Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що наповнюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її і говорив: “Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх Господній; у мене — порада, у мене — мудрість, у мене сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать”. Якщо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із Богом або із святими мужами”.

«Повість минулих літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

Література


  1. Висоцький С. Київська писемна шкла Х–ХІІ ст. — Львів–Київ–Нью-Йорк, 1998.

  2. Грушевський М. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст. Репринтне відтворення видання 1891 р. — К., 1991.

  3. Котляр Й. Древняя Русь й Киев в летописньїх преданиях й легендах. — К., 1986.

  4. Котляр Й., Смолий В. История в жизнеописониях. — К., 1990.

  5. Крип’якевич І. Історія України. — Львів, 1990.

  6. Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. — М., 1979.

  7. Львов А. Лексика “Повести временних лет”. — М., 1976.

  8. Толочко П. Нестор-літописець Київської Русі //Укр. істор. журнал. — 1981. — № 12.

  9. Шевчук Вал. Збережено навіки (Про “Повість врем’яних літ” та її авторів) //Дорога в тисячу років. — К., 1990.
1

Добавить реферат в свой блог или сайт
загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Повість минулих літ


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Повість минулих літ


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.