Культура управління підприємством


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Культура управління підприємством

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 238.69 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): Адвокат
01.07.2011
1 2    



КОМПЛЕКСНА КУРСОВА РОБОТА


з дисципліни “Менеджмент організацій”

на тему: “
Культура управління підприємством

ЗМІСТ
Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти культури управління організацією

1.1. Сутність, зміст і значення культури управління організацією . . . . . . . . . .5

1.2. Управління якістю культури організації та система цінностей . . . . . . . . 11

1.3. Професійна культура бізнесової діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13


ВСТУП
Ключовим фактором системи управління якістю процесів забезпечення економічного зростання в організації, а отже, й позитивних змін в економіці, є фактор створення культури підприємства високої якості. Тому формування ефективної культури управління на підприємстві є досить актуальною темою в сучасних умовах.

Вибрана тема курсової роботи відображає проблеми розвитку сучасної культури управління організацією та формування культурних цінностей на великих підприємствах.

Об’єктом дослідження є процеси управління культурою на         

, а предметом – культура управління організацією.

Метою дослідження є визначення місця культури управління на підприємстві, виявлення недоліків в культурі управління організацією та визначення шляхів їх подолання, розроблення рекомендацій щодо вдосконалення культури управління на

Актуальність теми дослідження. Дана курсова робота присвячена темі формування та підтримки культури управління в компанії. У західних країнах уже давно використовують цей механізм для успішного ведення бізнесу і досягнення поставлених цілей компанії. В даний час в Україні все більш актуальними стають питання побудови ефективної культури управління.

За радянських часів внутрішня філософія організації і переважна більшість всіх процесів будувалися на командних, ієрархічність принципах. В даний час організації, пройшовши тернистий шлях еволюції всіх управлінських процесів, орієнтуються на досвід успішних західних компаній, що визнають необхідність формування та підтримки культури управління, адаптують його до сучасних українських умов, з урахуванням національного менталітету. Для того, щоб адаптувати вже існуючі, перевірені на практиці культуру управління, керівник повинен бути гнучким, працездатним, комунікабельним, і, зрозуміло, повинен знати і розуміти всі нюанси і тонкощі формування корпоративних культур.

Культура управління - це потужний стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи підприємства та окремих осіб на спільні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників, забезпечувати лояльність і полегшувати спілкування.

В даний час, коли в будь-якій галузі технологічні новинки, сировина і будь-які інші інструменти ведення бізнесу та досягнення оптимального результату доступні всім, у організацій залишається вкрай мало способів, досягати кращого, ніж у конкурентів, результату. І, мабуть, основним ресурсом, за допомогою якого організація може стати лідером на ринку - це люди. Клієнти, співробітники та керівники компаній - це ті три кити, на які все більше і більше спирається сучасний бізнес. Культура управління диктує стиль взаємодії між співробітниками і керівниками різних ланок, стиль взаємодії компанії з навколишнім соціокультурним середовищем.

Культура управління значно впливає на успішність реалізації стратегії організації. Деякі аспекти діяльності організації, обумовлені в стратегії, можуть збігатися або вступати в суперечність (що значно ускладнює реалізацію стратегії) з основними принципами культури управління. Тільки в разі повної відповідності між культурою та довгостроковими планами підприємство досягне гарних результатів. У цьому випадку високоорганізована культура підтримує реалізацію стратегії, дає стимули до творчої діяльності працівників, виховує і мотивує їх.

Всі елементи культури управління повинні бути відображенням поглядів топ-менеджера, адже саме це забезпечує її цілісність. Те, наскільки вірно керівник визначить основні риси формування культури підприємства, буде запорукою успіху або ж обернеться проти нього. Особливості культури залежать, в першу чергу, від цілей компанії та характеру її бізнесу.

При розкритті теми «Культура управління організацією» були вирішені наступні завдання:

визначити сутність, змісту і значення культури управління організацією;

вивчити теоретичні засади управління якістю культури організації, системи цінностей та професійної культури бізнесової діяльності;

проаналізувати загальні відомості про стан та діяльність

провести аналіз господарсько-фінансової діяльності

оцінити культуру управління на

розробити рекомендацій щодо вдосконалення культурних цінностей

запровадити звичаї, традиції та етичні норми на

Інформаційна база курсової роботи складається із статистичних та бухгалтерських звітів (баланс, звіт про фінансові результати, звіт з праці тощо), наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених і практиків, журналів, брошур, а також із нормативних документів, які регулюють діяльність даного підприємства.

Дослідження проводилися з використанням методів: організаційного, економічного (аналіз техніко-економічних показників діяльності підприємства, аналіз фінансової стійкості, аналіз ліквідності балансу, платоспроможності), неформальні інтерв’ю, спостереження, порівняльний аналіз, статистичний аналіз, синтез тощо.

Обсяг курсової роботи – 70 сторінок. Курсова робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, рекомендацій, 20 найменувань використаної літератури, 13  таблиць, 1 рисунка та 10 додатків.


РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КУЛЬТУРИ УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ
1.1 Сутність, зміст і значення культури управління організацією
Проблема формування культури управління підприємством є достатньо актуальною в наш час, не дивлячись на те, що підприємствами головним чином керують люди, які мають спеціальну фахову підготовку як управлінці.

Термін "культура управління" віднедавна здобув широке розповсюдження, ним дедалі частіше користуються як наукові співробітники, так і практики, саме тому ми передусім визначимо зміст цього терміну з урахуванням основних тенденцій розвитку наукового управлінського знання, вирішених та невирішених проблем у цій галузі.

Існує декілька визначень «культури управління». За Палехом Ю. культура управління – це теорія того, як краще, з урахуванням економічних та інших тенденцій розвитку об’єкта управління, застосувати адекватну йому достатньо ефективну управлінську систему, структуру. Наприклад, як організувати систему управління підприємством, щоб з її допомогою впливати на хід розвитку підприємства в необхідному для держави напрямі.[12;110]

Палех Ю. та Кудін В. дають ще одне визначення "культури управління": це "сукупність теоретичних та практичних положень, принципів і норм, що мають загальний характер і відносяться різною мірою до різних аспектів людської діяльності. Це система знань, що обслуговує управлінську практику як культурний феномен, сукупність науки і мистецтва управління, різного роду рекомендацій, узагальнень об'єкта управління, які мають науково-практичну цінність і органічно, системно взаємопов’язані".[13;35]

В свою чергу Бєлоліпецький В. визначає культуру управління, як категорію, яка поєднує в собі два вироблених в соціальній філософії поняття — управління та культура. Ведучим і головним у цьому поєднанні є поняття культури; воно, як ми знаємо, означає якість діяльності людини у всіх сферах і способах його дій.[3;110]

Королюк С. дає таке визначення поняття "культура управління": це "здійснення керівником управлінської діяльності через систему взаємозв'язків із колективом, виконання своїх обов’язків, що виявляється у стилі спілкування, керівництва і поведінки, виконання управлінських функцій". [9;12]

Предмет культури управління включає в себе завдання управлінцям-практикам освоїти різні методи вирішення усіх можливих організаційно-управлінських проблем; навчити їх ставити мету й науководостовірно аналізувати труднощі, що заважають її реалізації; показувати їм, як треба оцінювати переваги чи недоліки прийнятих управ­лінських рішень. До предмета культури управління відносяться питання технологічного характеру, способи отримання і переробки інфор­мації, визначення чисельності необхідних працівників апарату управління, підбір та розстановка кадрів, їх ви­ховання, атестація тощо.

Виходячи з вище сказаного, культура управління — це сукупність теоретичних та практичних положень, прин­ципів і норм, що мають загальний характер і стосуються різною мірою всіх аспектів людської діяльності, це важ­лива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їх помисли і бажання, водночас, вона є одним з вирішальних факторів успіху в управлінні.

 Культура, безумовно, зв’язана з організацією, регулюванням, взаємодією між різними сферами суспільства — матеріально-виробничою, соціальною, політичною, духовною, — ось чому знання «культури управління» означає якість, міру и ступінь організації та функціонування управлінських структур.

Культура управління передбачає [14;52]:

1.     Планування  людських  ресурсів підприємства, визначення потреби в кадрах,   вибір   джерел   їх   задоволення, розроблення стратегічної політики керівництва персоналом.

2.     Формування кадрового складу — відбір, приймання на роботу, заміщення посади, скорочення, переміщення кад­рів, звільнення з роботи, розроблення вимог до найнятого працівника.

3.     Організація праці — розстановка кад­рів, створення умов для продуктивної праці, організація підготовки, підвищен­ня кваліфікації, перепідготовки, самоосвіти підлеглих.

4.     Розподіл функціональних обов’язків та прав  підлеглих,   визначення графіка роботи.

5.     Оцінка діяльності (атестація та переатестація) персоналу, визначення спроможності працюючого досягти більшого. Оплата і матеріальне стимулювання праці.

6.     Охорона праці і здоров'я підлеглих.

7.     Формування системи комунікації в середині організації. Турбота про соціально-психологічний клімат, виховання, владнання конфліктів.

8.     Ведення  інформаційно-аналітичної роботи щодо кадрів.

Культура управління — важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їхні помисли і бажання. Водночас вона є одним з вирішальних чинників успіху в управлінні підприємством.

Справжня висока культура управління, як і культура особистості, — це гармонія знань і морально-етичних якостей, які безумовно, залежать від інтелектуально-культурних якостей особистості, що перебуває біля керма управління.

Термін "культура управління" стає змістовним, методологічним та однозначним, хоча його зміст зумовлюється і визначається залежно від структури об'єкта управління, організаційної культури та її субкультур. Саме тому вживаються різноманітні терміни "культура управління виробництвом", "культура організації управління", "культура управління суспільством", "культура соціального управління" тощо.

Ця зовні термінологічна розбіжність породжує інколи певні труднощі в аналізі методології управління як культурного явища, що створює враження про неуважність авторів, які вживають ці терміни. Хоча це зовсім не є "неуважністю", а викликано праг­ненням висвітлити найсуттєвіші проблеми в суті визначення методо­логії тієї чи іншої форми з погляду її культурного змісту.

Водночас сама методологія такого узагальнюючого рівня засвідчує можливість створення єдиної культури управління, однорідної галузі знань, самостійної теорії. Це знімає звинувачення науки управління в претензійності, в тому, що така загальна наука і саме її найменування умовні, що в даному випадку може йти мова про організаційну культуру стосовно об'єктів управління, що процес управління обумовлений зв'язком різнорівневих елементів юри­дичного, економічного, психологічного чи соціального характеру і тому немає необхідності вдаватись у зв'язку з цим в апріорне визначення контурів якоїсь нової теорії управління.

Все ж наявність таких зауважень не ослаблює загального висновку, що культура управління існує як система знань про процеси управління, структури управлінських систем, форми, методи і принципи управлінської діяльності. Вона будується на підставі загально-методичних принципів визначення умов і можливостей формування наукового знання, оскільки відомо, що правильна теорія повинна бути роз'яснена і розвинена стосовно конкретних умов і на підставі існуючих положень.

Конкретні умови визначаються характером і рівнем суспільного розвитку, структурою суспільних відносин і зв'язків, рівнем ду­ховної культури, знаннями, накопиченим досвідом творення люд­ства. Ці обставини мають вирішальний вплив на наукове знання в галузі управління, його культури. Воно, безумовно, буде визна­чатися тими обставинами, що характеризують об'єкт управління, суспільство як у цілому, так і структуру об'єкту, яким управляють закономірності його функціонування і розвитку. Наведене включає в себе такі основні принципи:

вибір форми поведінки;

стиль і тактика поведінки з погляду моральних і естетичних цінностей;

особиста  поведінка,  міра її такту  і  відповідальності  як показники вияву і розвитку духовної культури особистості;

сфери і рівні поведінки за відповідними моральними нормами. Інакше кажучи, наскільки наші вчинки і поведінка не ображають інших, подобаються їм чи викликають запере­чення, сприймаються схильно чи відкидаються;

нарешті, що можна, а чого не можна дозволяти собі в певній ситуації.

Сюди ж можна віднести і певну систему керівництва залежно від культури керівника, засвоєної ним від того, що поступово форму­валося впродовж століть у суспільстві і сьогодні набуло досить чітких форм свого вияву.

Для повноти методології культури управлінської діяль­ності наведемо основні чинники, що впливають на куль­туру управління. [12;112]

До них належать:

рівень загальнокультурного розвитку країни, її матеріальне і духовне становище у конкретний період роз­витку, що визначає організаційну культуру конкретної системи управління, її суб'єктів;

рівень розвитку конкретного об'єкта управління, стан його потенціалу, зв'язки із зовнішнім середовищем, стан технології, його конкурентоспроможність, здатність впливати на систему управління завдяки власним досягненням в культурі;

стан правової забезпеченості навчального закладу, всіх видів суспільно корисної діяльності, адекватність правових норм країни і потреб конкретної організації, можливості спиратися на правовий базис країни і визначеного об’єкта управління;

система зовнішніх зв'язків, зовнішніх «подразників», які стосуються безпосередньо конкретного об'єкта управління, а звідси і конкретного виду управлінської діяль­ності навчального закладу, її культури, каналів доступу сторонньої культури управління, ступінь інтенсивності такої доступності, їх об'єктивний чи суб'єктивний характер;

організаційно-правовий і організаційно-культурний порядок в навчальному закладі, рівень його культури, загальні, національні, галузеві, конкретні виробничо-організаційні схеми поведінки робітників, які забезпечують запрограмований рівень культури управлінського персоналу;

програми розрахункової ефективності праці управлінського персоналу, їх місце і роль у підвищенні про­дуктивності праці через культуру постановки справи, культуру управлінських  комунікацій,  через систему управлінських рішень, внесених у технологію виготовлення продукту (матеріального чи духовного).

Формування, розвиток і функціонування культури управління здійснюється в ході практичної діяльності суб'єктів управління. Але це судження зовсім не означає, що вона суцільно пронизана прагматизмом, практицизмом. Для того, щоб досягти високого рівня управлінської культури, необхідно опановувати знаннями сутності управління, навчатися застосовувати управлінські методи на практиці.

По суті справи, культура управління – це те ж саме що й управління завдяки культурі, якщо вважати культуру системою наявних цінностей конкретного суспільства соціальної групи та особистості. Управління не здійсню­ється у вакуумі воно існує серед людей зі вже сформованими ідеалами, стереотипами, поглядами і т.п., тому якщо керівник не знайомий з цінностями організаційного середовища, він безкультурний сам по собі.

Ключовим фактором системи управління забезпечення економічного зростання в організації, а, отже, і позитивних змін в економіці, є фактор створення культури нової якості.
1.2. Управління якістю культури організації та система цінностей
В сучасних умовах господарювання важливим етапом діяльності підприємств є  створення тотальної (всеосяжної) системи управління якістю, яка ґрунтується на філософії якості, суть якої зводиться до втягнення всіх працівників організації у відповідальність за якість продукції, а також забезпечення високої якості на всіх етапах діяльності підприємства. Зокрема невід’ємною частиною ефективного управління організацією, є висока якість культури організації.

Культура організації  — це набір ключових цінностей, очікувань і норм, що приймаються і розділяються членами організації. Культура є описом неформальних правил, що об’єднують співробітників компанії.

Будь-яка організація, що існує тривалий термін та володіє власною культурою, в тій чи іншій мірі відповідає її місії і цілям, а ступінь цієї відповідності становить якість культури організації (рис. 1.2.1), комплексний показник якого визначається наступними характеристиками:

якістю місії і цілей організації як ступенем їх суспільної значимості;

якістю управління як ступенем відповідності системи управління просуванню організації в напрямку досягнення цілей і виконання її місії;

якістю ведення бізнесу, що забезпечує фінансову стабільність організації та її надійність як партнера;

якістю особистісних характеристик вищого керівництва як ступенем їх відповідності вимогам компетенції і стимулювання просування організації до поставлених цілей;

якістю виробничого середовища організації як ступінню відповідності умов праці вирішення оперативних завдань і виконання місії організації.


Рисунок 1.2.1. «Якість культури організації»
Якість управління організацією розвивалася у часі під впливом змін у суспільстві, науці та ідеології, що проявилося у зміні форм і способів управлінських дій.

Культура управління організацією визначається рівнем розвитку компонентів управління (див. рис. 1.2.1) згідно з класичною парадигмою менеджменту:

культурою цілепокладання і планування як рівнем розвитку вмінь декомпозиції місії і цілей організації на її оперативні цілі і завдання, узгоджені з цінностями персоналу, і черговості їх виконання;

культурою організації трудової діяльності персоналу, що характеризується організаційним рівнем, що передбачає встановлення чіткої регламентації обов'язків, відповідальності і повноважень, оптимізацію організаційної структури, рівня виконавської дисципліни;

культурою мотивації персоналу - рівнем розвитку корпоративної ідеології, внутрішньої духовної культури організації, що включає систему її цінностей, рефлексію персоналу на ці цінності, емоційний клімат - як духовне середовище виконання її місії, формами і способами матеріального і морального стимулювання та діяльності персоналу;

культурою моніторингу змін у характеристиках стану організації, наявністю свідоцтв просування до поставлених цілей для своєчасного виявлення невідповідностей і здійснення коригувальних та попереджувальних дій, що проявляються у способах зворотного зв'язку, форми внутрішньої звітності, у встановленій системі виробничих показників, що використовують засоби і способи контролю і вимірів.

Неможливо звести пояснення феномена корпоративної культури тільки до зазначених на рисунку 1.2.1 компонентів. Кожен з елементів одночасно виконує роль і причини, і слідства і визначає якість відразу декількох компонентів.

Культура мотивації персоналу забезпечується матеріальною і духовною складовими (рис.1.2.2).

Рисунок 1.2.2. «Культура мотивації»
Культура мотивації персоналу - рівнем розвитку корпоративної ідеології, внутрішньої духовної культури організації, що включає систему її цінностей, рефлексію персоналу на ці цінності, емоційний клімат - як духовне середовище виконання її місії, формами і способами матеріального і морального стимулювання та діяльності персоналу.

Якість культури мотивації як ступеня її відповідності цілям менеджменту організації визначається якістю її компонентів (рис. 1.2.3).

Рисунок 1.2.3. «Якість культури мотивації»
Якість корпоративної ідеології визначається системою цінностей організації, в першу чергу, суспільною значимістю її місії і цілей, виявляється у відношенні персоналу до цих цінностей, емоційним кліматом в організації, стилем спілкування персоналу між собою, а також з постачальниками і споживачами організації. Корпоративна ідеологія чи духовна культура організації охоплює цінності, норми, ролі (існуючі поза особистості). Вона проявляється через історію організації, традиції, переконання і відданість персоналу цінностей організації, духовну культуру, нерозривно пов’язану з особистістю і виявляється в поведінці персоналу при здійсненні трудових обов'язків.

Якість культури організації як ступінь її відповідності просування до досягнення цілей і виконання місії, на нашу думку, проявляється:

рефлективністю - здатністю викликати стабільну рефлексію у персоналу;

стійкістю - здатністю самозбереження і відтворення у відповідь на що руйнується вплив зовнішнього і внутрішнього середовища організації;

пасіонарністю - здатністю залучення в корпоративну культуру нових прихильників, що складається в процесі господарської діяльності культури організації та в тій чи іншій мірі відповідає виконанню її місії і цілей. Висока якість культури організації є визначальним фактором її успішного розвитку.

Якісна культура може бути сформована в організації суб'єктивним способом за умови дотримання таких принципів:

відповідність переслідуваних фактично цілей проголошеним місії та цілям організації;

декватність управлінських впливів поточному стану організації;

роз'яснення суспільної значимості місії організації і залучення персоналу в процес її виконання;

гідна і справедлива мотивація позитивних результатів діяльності персоналу (гідна оплата праці та матеріальне та моральне заохочення трудових досягнень);

моніторинг стану рівня корпоративної культури в організації;

своєчасне розроблення і здійснення адекватних коригувальних та попереджувальних дій;

гласність - доведення результатів діяльності організації до відома персоналу (виховання трудової гордості);

забезпечення постійного поліпшення всіх показників діяльності організації;

обов'язковість і пунктуальність у ділових стосунках.

Формування корпоративної культури передбачає формування таких її функціональних елементів, як:

культура менеджменту як суб'єкта управління, обумовлена компетентністю та відповідністю особистої культури керівника місії організації;

культура ведення бізнесу, що припускає ділову обов'язковість, надійність у партнерстві, забезпечення фінансової стійкості, законослухняності, розумного ризику;

культура виробничого середовища;

культура менеджменту як об'єкта управління - модель функціонування, що відповідає цілям та місії організації, що включає внутрішні комунікації; мотивацію персоналу; корпоративну ідеологію або внутрішню духовну культуру, що визначають ефект синергії у формі формування стійкої культури організації.

Цінності, безсумнівно, є ядром культури. Саме цінності найчастіше стають тією ключовою ланкою, від якої залежить згуртованість співробітників різних підрозділів і рівнів управління, формується єдність поглядів і дій, а, отже, забезпечується ефективне досягнення цілей організації. Мова йде про систему цінностей, що є зв’язкою, що поєднує внутрішні й зовнішні середовища, а також нижні й верхні рівні управління. У ній поєднуються інтереси всіх учасників діяльності: керівництва, співробітників і акціонерів. В організаціях, орієнтованих на клієнта, у цінностей присутні інтереси клієнтів.

Під цінностями слід розуміти набір стандартів і критеріїв, вірувань і норм, які впливають на поводження людини. Це проявляється в тім, що шляхом відповідної оцінки явищ, що відбуваються довкола неї, процесів і людей людина приймає рішення й здійснює свої дії. Цінності становлять серцевину особистості людини. Вони стійкі в часі і їх не так багато.

Сукупність цінностей, якими володіє працівник, становить його ціннісну основу, по якій навколишні судять про те, що він являє собою як особистість.

Завдяки своїй ціннісній основі кожний співробітник усередині організації в рамках загальної системи цінностей займає індивідуальну ціннісну позицію. Ціннісні позиції змінюються в процесі міжособистісної взаємодії й обміну цінностями. В організаціях, де серйозно думають про гармонію цінностей співробітника й цінностей організації, питанням сполучення цих двох систем повинна приділятися серйозна увага. Зокрема, необхідно проводити роботу із чіткого формування, роз'ясненню й доведенню до всіх членів організації системи корпоративних цінностей, яким слідує організація. Проте, не всі корпоративні цінності, усвідомлювані й навіть прийняті співробітниками в якості таких, дійсно стають їхніми особистими цінностями. Усвідомлення тієї або іншої цінності й позитивного відношення до неї явно не достатньо. Більше того, це не завжди виправдано. Необхідною умовою прийняття цієї цінності є практична включеність співробітника в діяльність організації, спрямована на реалізацію цієї цінності. Тільки діючи щодня відповідно до корпоративних цінностей, дотримуючись норм й правил поведінки, співробітник може стати представником організації. Повна ідентифікація співробітника з організацією означає, що він не тільки дотримується норм і правил поведінки, але й внутрішньо повністю приймає цінності організації.

Навряд чи можливо привести який-небудь перелік корпоративних і організаційних цінностей, єдиний для всіх організацій, оскільки культура кожної з них майже завжди є оригінальною сумішшю цінностей, відносин, норм, звичок, традицій, форм поводження й ритуалів.

Кожна організація повинна здійснювати свою діяльність відповідно до тих цінностей, які мають істотне значення для її співробітників. При створенні культури організації необхідно також ураховувати суспільні ідеали й національні особливості. Крім того, для більш повного розуміння й поділу культурних цінностей співробітниками організації важливо забезпечити різний їхній прояв у рамках організації. Поступове прийняття цих цінностей членами організації дозволить домагатися стабільності й більших успіхів у її розвитку.

У рамках культурних комунікацій передається інформація за допомогою різних засобів — це історії, легенди, перекази, плітки і т. ін. Як правило, вони виражають у неявній формі основні цінності культури. Інформація про цінності, яка обертається в культурних мережах, набуває специфічної форми, характерної для даної організації, тобто культурний простір різних фірм має свою, відмінну від інших, мову. У межах кожного специфічного простору мова культури уніфікована, тобто існує єдина термінологія для всіх учасників організації. Наявність власної мови в культурі організації дає змогу найбільш виразно сформулювати сутність цінностей організації, які поділяють усі.

Отже, місія, цінності, культура будь-якої організації є найбільш стабільними складовими її внутрішнього середовища, зміни яких відбуваються дуже складно та повільно. Адже вони повинні визначати найбільш базові уявлення, прийняті в організації: що таке «гарно» і що таке «погано», яка поведінка персоналу вітається і підтримується, а яка вважається неприпустимою. В даний час питання побудови ефективної культури управління стають все більш актуальними і в бізнесі.
1.3. Професійна культура бізнесової діяльності
Сучасна підприємницька діяльність може ефективно здійснюватись і розвиватись за умови належного дотримання вимог не тільки економічного, а й соціальне-духовного та політичного характеру.

Будь-який підприємець, безперечно, повинен уміти професійно (і завдяки цьому успішно) вести справу у своїй фірмі, постійно брати активну участь у задоволенні потреб ринку щодо нових товарів і послуг за можливо низькими (помірними) цінами. Зрозуміло, що це вимагає від нього новаторського підходу до власної діяльності та ретельного обліку витрат виробництва.

Проте до конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не менш важливі вимоги (критерії оцінки діяльності) морально-етичного і духовного характеру. Йдеться проте, що у своїй діяльності підприємець має обов'язково керуватися усталеними у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Ясна річ, підприємницька діяльність значною мірою регулюється комплексом норм законодавства (трудового, господарського тощо). Проте далеко не всі норми можуть бути строго (точно, достатньо, достатньо повно) сформульовані. У практичній діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності у ділових стосунках, вірність слову, поважання замшів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, котрі становлять суть поняття "етика підприємництва". Без чесності і порядності в системі відносин між фірмами, банками та окремими фізичними особами ефективна і тривала підприємницька діяльність просто неможлива.

Етика підприємництва означає здійснення господарської діяльності фірми, її керівництва, окремого підприємця відповідно до етичних, тобто ціннісних (духовних) критеріїв поведінки, соціальне відповідальних дій у дусі того культурного середовища, до якого підприємець тяжіє.

Як свідчить досвід країн з розвиненою ринковою і соціально спрямованою економікою, протягом останніх років триває широка дискусія з питань культури підприємництва як в теорії, так і в практиці господарювання. В поняття "підприємницька культура" вкладають неоднаковий зміст, але вихідною позицією неодмінно залишається уявлення про культурний світ як про світ людської гідності.

Взаємозв'язок компонентів культури організації зображено на рисунку 1.3.1.

    продолжение
1 2    

Добавить реферат в свой блог или сайт
загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Культура управління підприємством


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Культура управління підприємством


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.