Культура стародавнього Єгипту


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Культура стародавнього Єгипту

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 47.36 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): Валерий
11.12.2010
 1 2 3 4    
Найдавнішим солярним культом у країні був Ра, центральне святилище якого розміщувалось у Геліополі. Коли Геліо-поль став загальноєгипетським релігійним центром (як Ніппур у Шумері), Ра очолив єгипетський пантеон, злившися поступово з одним із найархаїчніших єгипетських богів Гором в єдиний культ Ра-Горахте. Внаслідок перетворення Фів у столицю Єгипту доби Середнього Царства, пантеон очолив фіванський солярний культ Амона, який потім злився з Ра в синкретичного Амона-Ра. Сонцепоклонницька реформа Ехнатона піднесла тимчасово солярний культ - цього разу на ймення Атон - на роль не просто загальнодержавного - вселенського божества. Деякі вчені висловлювали думку, що Єгипет у середині II тис. до н. е. з усіх тодішніх близькосхідних цивілізацій завдяки притаманній йому сильній політичній централізації був найбільш готовий до монотеїстичної реформи. Все ж смілива реформа Ехнатона наштовхнулася на непереборну перешкоду - властивий релігії консерватизм та опір впливового столичного жрецтва. “Натомість ідею монотеїзму підхопили й розвинули напівкочові семітські племена стародавніх євреїв, яких на певний строк доля звела з великою імперією фараонів”. У релігійному житті країни все повернулося на круги своя - знеславлений фараоном-реформатором Амон знову очолив староєгипетський пантеон.
Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилище Озіріса містилося в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетських номах та у васальних країнах Східного Середземномор'я.
Віра єгиптян у потойбічне життя була особливо стійкою. В їхній уяві воскресала не лише душа, а й тіло, щоб цього разу існувати довічно. У кожної людини є безтілесні душі-двійники (Ка, Ба та інші). Небіжчик воскресне на тому світі, якщо вони зіллються зі своєю тілесною оболонкою. Звідси - звичай на-бальзамовувати небіжчиків і споруджувати їм монументальне вічне житло - гробницю. Про всяк випадок єгиптяни ставили в спеціальній замурованій ніші гробниці статую небіжчика, в яку, якщо мумія не збережеться, могли вселитися Ка і Ба. Вчені вважають, що стійку віру єгиптян у воскресіння душі й тіла могло породити чудове збереження трупів у розпечених пісках пустелі (археологи нерідко знаходять тіла єгиптян, померлих задовго до винайдення способу бальзамування).
Стародавні єгиптяни мали нечітке уявлення про потойбічний світ. Він містився десь на заході, в Лівійській пустелі, у вигляді райських полів Іалу (від них, до речі, походить назва однієї з найкрасивіших вулиць Парижа-Єлісейські поля). На полях Іалу воскреслі відпочивають душею й тілесно, бо там немає ані ворогів, ані суперників, отож немає потреби вести постійну боротьбу за існування. Той, хто потрапляє на них, веде там звичний земний спосіб життя - готує землю під засів, вирощує хліб тощо. Не доводиться йому надривати сили на іригаційних роботах, бо поля Іалу вже забудовані каналами й дамбами. Той, хто не горить бажанням працювати фізично, може сидіти, згорнувши руки, аби тільки родичі не забули покласти в гробницю ушебті - глиняні статуетки слуг, які чарівним способом оживуть і виконуватимуть за сибарита-небіжчика всю чорну роботу.
В уяві староданіх єгиптян життя і смерть - береги однієї ріки. Померти - значить переселитися на інший берег ріки. Свої помешкання єгиптяни будували на правому березі Нілу, а гробниці - на лівому.
В Стародавньому Єгипті вперше з'явилася ідея про відплату по ділах людини, яка потім стала стрижневою у світових релігіях. У 125-му розділі “Книги мертвих”, складеної жерцями в епоху Нового Царства, йшлося про суд Озіріса. Озіріс зважував на спеціальних терезах душу небіжчика й пропускав її на поля Іалу лише в тому випадку, якщо на ній не висів тягар жодного з 42 смертних іріхів, інакше душу грішника тут таки пожирала страшна потвора Аммат. Проте високоморальну ідею про відплату за діла людини єгиптяни сповідували непослідовно. В “Книзі мертвих” знаходимо поради, як можна обдурити Озіріса й здобути вічне блаженство попри весь тягар земних гріхів. “Так були знищені високі моральні здобутки,- зауважував із цього приводу єгиптолог,- і “Книга мертвих” свідчить водночас і про їхню наявність, і про їхню сумну долю”.
Дорого, дуже дорого обійшовся стародавнім єгиптянам культ мертвих. Безприкладне в історії кам'яне будівництво пірамід, скельних гробниць і храмів здійснювалося саме для потреб цього культу, про який єгиптянин дбав мало не більше, аніж про своє земне життя. У цьому, на думку єгиптологів, значною мірою “завинив” географічний фактор, адже “сама природа країни звільнила єгипетський народ від багатьох скрут, які спіткали інші народи, вона ж... вплинула і на його релігійні погляди, які полягали в тому, що перебування людини на землі швидкоплинне й минуще, а справжнє, вічне життя настає лише після фізичної смерті”.
Звичайно, релігійне життя в Стародавньому Єгипті не було безхмарним, вільним від єретичних учень, навіть елементів релігійного скепсису. Свідченням цього була поява таких вільнодумних творів, як “Пісня арфіста” та “Бесіда розчарованого зі своєю душею”, в яких висловлюються сумніви щодо посмертного воскресіння й епікурейські заклики “жити за велінням свого серця”, собі на втіху. Автори цих творів не протиставляли релігійному світосприйняттю своє розуміння світопорядку, обмежившись лише випадами проти окремих аспектів офіційного віровчення.
З розбудовою єгипетської державності релігії відводилася специфічна роль - дедалі більше задовольняти ідеологічні потреби владних структур, про що яскраво свідчить досконало розроблена жрецтвом система обожнення влади фараона й, зрозуміло, власної влади, а також поява у стародавніх єгиптян ідеї про відплату по ділах людини, що було вже втручанням у сферу соціальної етики.
Релігія та міфологія стародавніх єгиптян істотно вплинули на духовний світ інших стародавніх народів Передньої АзГі, передовсім східносередземноморських. Зокрема, жителі фінікійського м. Бібл ушановували культ Озіріса, а стародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній племінний бог Яхве, як і єгипетський деміург Пта, створив світ за допомогою божественного слова. Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в плані вшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Греції та Риму, а також у Галлії, Іспанії та Британії. Деякі вчені вважають, що й християнське вчення про воскресіння після смерті, про страшний суд, про Трійцю тощо також має єгипетське походження.

                                          3.          Мистецтво, архітектура, наука та література

Стародавні єгиптяни, споряджаючи небіжчиків у потойбічний світ, наділяли їх безліччю потрібних речей, зокрема їхніми улюбленими літературними творами, тому в стародавніх гробницях виявлено чимало пам'яток староєги-петської художньої словесності, й наші знання про неї досить повні.
Найдавніші літературні пам'ятки Єгипту збереглися ще від епохи Стародавнього Царства. Це “Тексти пірамід”, які містять “біографії” вельмож - складені в прозовій і почасти римованій формі твори, що мають не лише історико-пізнаваль-не, а й певне художнє значення. “Біографії” настільки зрілі художньо, що на той час, поза всяким сумнівом, уже пройшли тривалий період свого розвитку. Отож староєгипетська література зародилася ще задовго до появи писемності, в формі усної народної творчості. “Біографії” вельмож, наприклад, виникли з обрядових пісень-плачів, у яких спеціальні плакальники й плакальниці не лише демонстрували горе з приводу смерті співвітчизника, а й прославляли його діяння.
В епоху Стародавнього Царства розвивався також дидактичний жанр. Авторство найдавніших єгипетських збірників повчань традиція приписує вельможам Кагемні та Птахотепу. Пробували свій літературних хист у цьому жанрі також окремі фараони. За своїм характером староєгипетські повчання дуже різні. Деякі з них, наприклад, цинічно пропагують надмірний практицизм, безпринципність і холуйство, інші ж узагальнюють життєвий досвід з високоморальних позицій, сіють “розумне, добре, вічне”.
Класичною добою розвитку староєгипетської літератури стало Середнє Царство, в якому поряд із традиційними жанрами художньої словесності виникали й здобували популярність у читача нові. Так, на основі колишніх інтимних біографій з'явилися белетристичні твори, розраховані на масового читача. Вони багато разів переписувалися (“Розповідь Сінухета” дійшла до наших днів у 25 примірниках). Здебільшого це були описи подорожей - зародкова форма пізнішого пригодницького жанру. В них подибуємо напівреальнин-напівфантастич-ний опис Сирії, Палестини, Фінікії, Ефіопії та деяких інших сусідів Єгипту. Щоб досягти ефекту правдивості, стародавні автори щедро постачали текст побутовими реаліями (що, до речі, збільшує історико-пізнавальну цінність цих літературних пам'яток). Вони апелювали до патріотичних почуттів читача, зворушливо передаючи нудьгу мандрівника за рідною оселею, його непідробну радість від щасливого повернення додому.
Іншим популярним жанром були казки папірусу Весткар (кінець Середнього Царства), які й досьогодні не втратили своєї художньої привабливості. В староєгнпетських казках, які дуже схожі на міфи, хоча й не є ними *, як і в європейських, вимисел подається вперемішку з життєвими реаліями. Через них незмінне проходить ідея про неминучість перемоги добра над злом (вона особливо яскраво виражена в “Казці про двох братів”), у них нерідко звучить іще один сакраментальний мотив: усе зло на світі - від жінок. У “Казці про красномовного селянина” наявні соціально-викривальні мотиви, подані в руслі офіційної догми про втілення в особі фараона гаранта соціальної справедливості. Так, селянин, над яким позбиткувався вельможа, кидає в лице своєму кривдникові такі гіркі слова: “Дивись! Правду прогнали з свого місця, вона пригноблена тобою. Вельможі говорять лихе; справедливість стала упередженою... Той, хто повинен наставляти в законності, наказує грабувати... Той, хто має усувати несправедливість, сам чинить несправедливо”. Управу на вельможу-здирцю селянин знаходить при дворі фараона.
Видатною літературною пам'яткою доби Середнього Царства є “Бесіда розчарованого зі своєю душею” - філософського гатунку твір, у якому, ймовірно, відображено діалог двох супротивних напрямків тодішньої громадської думки: консервативного (“розчарований”) та новаторського (“душа”). Тоді ж з'явилися “Речення Іпусера” та “Пророцтво Неферті”- публіцистичні твори, складені, найімовірніше, під свіжим враженням від руйнівного соціального вибуху в Єгипті або внаслідок його гострого передчуття.
Література доби Нового Царства багатша й різноманітніша навіть за літературу Середнього Царства. На її розвиток істотно вплинули перетворення Єгипту в обширну, могутню імперію, подолання ним колишньої певної ізоляції від зовнішнього світу, ускладнення його соціальної структури та політичного устрою, зростання ролі релігійного фактора в політичному житті держави. Саме тоді в окремий літературний жанр виділилася релігійна поезія, одним із шедеврів якої вважається “Гімн богу Атону”, складений, імовірно, автором сонцепоклонницької реформи Ехнатоном. Гімн цей написаний простою, загальнодоступною мовою. Новим літературним жанром стали також історичні повісті, в яких знайшли своє відображення визвольна боротьба єгиптян проти гіксосів (“Казка про Секененра та Апопі”), війни Рамзеса II з хеттами (“Поема Пентаура”), поневіряння у Фінікії єгипетського посла Уну-Амона (“Подорож Уну-Амона до Бібла”) та інші історичні події, висвітлені, ясна річ, у дусі офіційної ідеології. Складалися гімни та оди фараонам, рядки яких буквально прогинаються під тягарем славослів'я на адресу коронованих осіб.
В епоху Рамесидів окремим літературним жанром стала також сатира, поява якої свідчила про загострення соціальної обстановики та внутріполітичної боротьби в державі. В сатиричній формі зображувалися, зокрема, воєнні невдачі фараонів.
Найвидатнішою літературною пам'яткою доби Пізнього Царства вважається повість про царевича XIX династії Сатні-Хемуасе, який з плином часу перетворився на літературного героя. У цьому творі переважає дидактична основа (стародавні єгиптяни взагалі були схильні до моралізаторства).
Складалися в Стародавньому Єгипті також прості за змістом і літературною формою робочі пісні, в яких трударі нерідко скаржилися на свою гірку долю. Популярними в суспільстві були зворушливі пісні про кохання, що вражають своєю простотою й безпосередністю. Не залишили після себе єгиптяни лише епічних творів, бо, як зауважував Геродот, не мали звички вшановувати героїв (Історія, II, 50).
Староєгипетська література помітно вплинула на художню словесність інших стародавніх народів, передусім - греків, євреїв, а через літературу коптів * - й арабів. Так, існує чимало разючих відповідностей у “Повчаннях царя Аменемхе-та” й ветхозавітних “Притчах Соломонових”. Єгипетською літературною традицією явно навіяний біблійний сюжет про перебування в Єгипті св. Йосипа, її впливу зазнала біблійна “Книга Екклезіаст”, а 103-й псалом Біблії - явне відлуння єгипетського “Гімну Атону”. Через іреків і римлян староєгипетська література вплинула на середньовічну й навіть нову європейську літературу. Наприклад, веселу історію про фараона Рамп-сініта і спритного злодія використав Г. Гейне в поетичному збірнику “Романсеро”, староєгипетські сюжети присутні в творчості Лесі Українки, Б. Пруса, В. Брюсова, О. Мандельштама та ін.
Архітектура і мистецтво. Художнє ремесло розвивалося в Стародавньому Єгипті, як про це свідчать археологічні знахідки, ще в V-IV тис. до н. е. Проте особливий староєги-петський художній стиль склався лише в період Раннього Царства. Саме тоді утвердився канон (сукупність обов'язкових художніх засобів), який став альфою й омегою мистецтва стародавніх єгиптян. Канон підпорядкував собі художню композицію, технічні засоби втілення ідеї, іконографію образів тощо. Зокрема, фігуру людини єгипетські художники зображували в умовному ракурсі: лице та ноги - в профіль, очі та плечі - анфас, торс - у 2/3 повороту (в такий спосіб вони намагалися показати фігуру відразу з кількох сторін, не опанувавши мистецтва об'ємного і просторового зображення). Фігури богів і царів постають більшими, аніж простих смертних, чоловічі тіла передавалися темнішими фарбами, а жіночі - світлішими (чоловіки в Єгипті справді були смуглявіші за жінок, бо саме їм доводилося смажитися під пекучим сонячним промінням на польових роботах, тоді як жінки поралися вдома по господарству, до того ж більше вдавалися до рятівної косметики). Ці та інші художні умовності стали каноном не відразу, а в міру підпорядкування мистецтва релігійно-державній ідеології.
В епоху Стародавнього Царства єгиптяни першими освоїли техніку монументального кам'яного будівництва. Тодішня їхня архітектура була пов'язана зі спорудженням гробниць та поминальних храмів. Найдавніший тип гробниці - трапеціє-видна мастаба (ця назва походить від слова “лавка”, оскільки своєю формою гробниця нагадувала традиційну арабську лавку з утрамбованої землі). Мастаба, прототипом якої, мабуть, був могильний пагорб, мала в горішньому поверсі приміщення для статуї небіжчика та комори для зберігання похоронного реманенту, а в підземній частині - камеру для саркофага з мумією.
Потреба виділити царську гробницю, викликана формуванням у Єгипті централізованої деспоти, наштовхнула будівельників на думку “поставити” кілька мастаб одну на одну. Велична гостроверха споруда мала не просто служити “домом вічності” для фараона, а наочно символізувати його могутність і божественну сутність, звеличувати його над підданими. Як уже зазначалося, першою такою спорудою була східчаста гробниця фараона Джосера в Саккара, а найбільші гробниці-піраміди побудували для себе фараони IV династії Хуфу, Хафра та Менкаура. Самий їх вигляд, за словами французького вченого XVIII ст. д'Вольнея, “наповнює серце й розум водночас подивом, страхом, покорою, захопленням, благоговінням...”. Піраміди органічно зливаються з довкіллям. У давнину вони були наряднішими, бо єгиптяни облицьовували їх плитами з дрібнозернистого вапняку чи рожевого граніту (у середні віки практичні араби “пороздягали” піраміди, використовуючи їхнє облицювання на будівництво своїх міст).
Піраміди є складовою частиною архітектурних ансамблів з відкритих дворів, поминальних храмів, гробниць фараонових родичів тощо. Як декор у цих кам'яних спорудах використано напівко-лони й колони, капітелі яких імітують бутон лотоса чи розкриту квітку папірусу або пальми, зображення священних кобр тощо.
    продолжение
 1 2 3 4    

загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Культура стародавнього Єгипту


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Культура стародавнього Єгипту


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.