Економіка країн близького та середнього сходу

Загрузка...

головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Економіка країн близького та середнього сходу

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 57.27 кб.
Мова: український
07.02.2011
 1 2 3    
Розвиток подій у 70-х роках призвів до зростання авторитету, значення та ролі країн Близького і Середнього Сходу У світовому господарстві. За ними закріпилася роль провідних виробників та експортерів рідкого палива. Значно посилилась залежність промислово розвинутих держав від постачання нафти з країн Близького та Середнього Сходу: західноєвропейські країни задовольняли за рахунок імпорту близькосхідної нафти до 2/3 своїх потреб у рідкому паливі, Японія - 80 - 85%, навіть США - 10%.
Наприкінці 70-х років внаслідок багаторазового підвищення цін на нафту та збільшення обсягу її продажу значно зросли прибутки головних нафтоекспортерів регіону.
Надходження коштів від продажу нафти складало у Саудівській Аравії у 1979 р. - 60,4, а у 1981 р. - 116,8 млрд дол., у ОАЕ - відповідно 12,9 та 18,8 млрд дол., Кувейті - 16,8 та 13,8 млрд дол., Катарі - 3,6 і 5,3 млрд дол. За короткий час ці країни стали багатими державами. У них з'явилися можливості вкладати значні кошти в економічні перетворення в національній економіці: у 1980 р. норма нагромадження у більшості країн регіону (навіть у нафтоімпортуючих) була високою: у Бахрейні - 39% ВВП, Іраці - 30, Ірані - 31, ОАЕ, Сирії - 28, Йорданії - 41, на Кіпрі - 34%.
Деякі нафтоекспортуючі держави регіону, особливо Аравійського півострова, зіткнулися з труднощами при виробничій реалізації капіталовкладень, їхня економіка була не в змозі поглинути всі фінансові кошти. Як наслідок, значна частка нафтових прибутків або використовувалася непродуктивно, або йшла на розширення імпорту, чи передавалася країнам, що розвиваються, у формі допомоги, або направлялась на Захід і як виробничі інвестиції, і як вклади в приватні банки промислово розвинутих країн. На початок 80-х років тільки у грошовій формі країни - експортери нафти мали на рахунках західних банків більше 300 млрд дол.
Значним фактором економічного розвитку у багатьох близько-, середньосхідних країнах поступово стає державний сектор економіки. Це зумовлено багатьма факторами. З одного боку, значні фінансові ресурси, які почали надходити експорту нафти, зосереджувались безпосередньо в руках держави; а з іншого - держава та державний сектор традиційно відігравали важливу роль в економічному житті цих країн. Приватний же сектор (який у деяких країнах почав активно формуватися тільки в 60-х роках) не був готовий взяти на себе масштабні завдання, що стояли перед країнами в економічній сфері. Це призвело до того, що саме по лінії державного сектора були прийняті великі капіталомісткі програми розвитку національного господарства, почалося зміцнення сектора та стимулювання припливу іноземного капіталу.
У країнах Близького Сходу саме держава визначає основні завдання та напрями економічної стратегії, а довгострокове планування, яке притаманне практично всім країнам регіону, стало інструментом реалізації цієї стратегії. За своєю формою плани економічного розвитку є програмами капіталовкладень на певний період (від двох до семи років), де окреслюється коло пріоритетних галузей господарства, розвиток міжгалузевих пропорцій, темпи зростання ВВП, встановлюється співвідношення між виробництвом та споживанням. У планах економічного розвитку враховуються такі важливі елементи, як динаміка доходів, зайнятості, рівень споживання, норма нагромадження, залежність від зовнішніх факторів, кон'юнктури світового господарства.
Головним завданням національної стратегії промислового розвитку країн Близького та Середнього Сходу було трансформування існуючої структури виробництва на базі широкої диверсифікації та індустріалізації, створення базових галузей промисловості, включаючи нафтохімічні комплекси та металообробку, а також будівельну індустрію, формування агропромислового комплексу.
Економічна стратегія окремих держав регіону у цей період мала істотні відмінності, залежно від обсягу запасів нафти та газу, території, людських ресурсів тощо. Планові завдання деяких країн (Сирії, Іраку) включали проекти створення багатогалузевого господарства. У планах інших (Йорданія) передбачався розвиток певної традиційної галузі гірничодобувної промисловості або створення підприємств з переробки місцевої сировини (країни Аравійського півострова):
У сфері промислового розвитку цих країн існують різні тенденції. В цілому серед бідних на природні ресурси країн з агропромисловою орієнтацією господарства у 50 - 70-х роках переважала лінія на створення імпортозаміщуючих підприємств, головним чином у галузях легкої, харчової промисловості і виробництві будівельних матеріалів. індустріалізація на цьому етапі давала змогу забезпечити потреби внутрішнього ринку у споживчих товарах, і тому головним фактором, який визначав масштаби промислового розвитку стала місткість внутрішнього ринку. З часом в окремих країнах політика імпортозаміщення поширилась на базові галузі промисловості, включаючи гірничу та кольорову металургію, нафтохімію.
Із другої половини 70-х років в економічній стратегії країн цієї групи дедалі більше стала проглядатися тенденція до експортоорієнтованого напряму розвитку економіки.
Наприклад, у Туреччині після 1993 р. у зв'язку з перемогою на виборах партії Т. Озала була проголошена нова програма економічного розвитку, яка передбачала:
а) перехід від економіки, побудованої на засадах імпортозаміщення, до експортоорієнтованої економіки;
б) створення конкурентоспроможних як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках приватного та державного секторів, що стало першочергово важливим завданням в умовах переходу до політики щорічного зниження митних податків на імпорт інвестиційних та споживчих товарів;
в) формування системи заохочень для розширення діяльності експортовиробляючих фірм та турецьких об'єднань, які створюють спільні підприємства з іноземними компаніями. Серед таких заходів щодо заохочення - кредитна та податкова політика держави (насамперед шляхом постійного зниження обсягу субсидій та кредитів фірмам, які не перебазувалися, і навпаки, підвищення для тих, які йдуть у руслі нової економічної політики, премії за експорт, зняття обмежень на переведення іноземними фірмами своїх прибутків за кордон тощо).
Економічна стратегія невеликих за територією та населенням нафтодобуваючих країн (наприклад, Бахрейну, Ка-тару, Кувейту) за своєю суттю була експортоорієнтованою і спрямованою на підтримку рівноваги між їхніми фінансовими ресурсами та реальними можливостями внутрішнього Ринку. Основні акценти при формуванні економічного потенціалу таких країн були зроблені на розвиткові нафтохімії, чорної та кольорової металургії, судноремонті, банківської системи. Зокрема Катар, який є визнаним експортером газу на світовий ринок (у 1979 - 1981 pp. він одержував а його рахунок 94% прибутків від експорту), саме в цей період збудував підприємства з виплавки сталі, щоб забез-печити надійне економічне зростання у постнафтовий період і послабити залежність від нестабільного та невідтворюваного джерела доходів. Або Кувейт, який вже у той період спеціалізувався на капіталізації нафтової ренти за кордон але не відмовився від створення галузей легкої промисловості та виробництва мінеральних добрив.
Такі великі нафтовидобуваючі країни, як Саудівська Аравія, ОАЕ та Оман, відмовившись від створення диверсифікованої економіки на зразок індустріально розвинутих країн Заходу, зосередили свої зусилля на вирішенні таких стратегічних завдань:
- зниження залежності від експорту сирої нафти шляхом пріоритетного розвитку експортоорієнтованих виробництв нафтопереробного та нафтохімічного профілю;
- проведення структурних змін в економіці для створення диверсифікованої економічної бази, надаючи особливу увагу при цьому промисловості, яка повинна забезпечувати переважно внутрішні потреби та сільське господарство.
І справді, реалізація урядом цих країн стратегії прискореного економічного розвитку й диверсифікації економіки у 1973 - 1981 pp. забезпечила створення відносно розвинутої транспортної виробничої і фінансової інфраструктури, появи значного промислового потенціалу, особливо у сфері нафтопереробки та нафтохімії, розвитку сучасних систем охорони здоров'я і освіти. Статистичні дані, що характеризують економічний розвиток цієї групи країн у 70-ті роки, підтверджують це. Так, у Саудівській Аравії в 1970 - 1982 pp. капіталовкладення у машинобудування та будівництво зросли в 46 разів, у виробництво електроенергії - 27 разів, опріснення води - у 30 разів. Вартість створеної за 1975 - 1985 pp. промислової бази становила 53 млрд дол., у країні існувало більше 2 тис. промислових підприємств.
За 1973 - 1981 pp. довжина автошляхів згаданої групи країн зросла у 3,8 раза, в тому числі з твердим (асфальтовим) покриттям - у 2,6 раза. Автомобільний парк у ці роки збільшився майже в чотири рази. Чисельність населення, охопленого різними формами навчання, збільшилася в 2,1, кількість вчителів - у 2,4 раза. Значних досягнень країни досягли в розвитку кредитно-фінансової інфраструктури.
Зміни в економіці нафтоекспортуючих країн Близького та Середнього Сходу позначилися на макроекономічних показниках розвитку, передусім на темпах зростання ВВП. Високі темпи росту ВВП, диверсифікація галузевої структури економіки були досягнуті у 70-х роках, в основному за рахунок видобутку нафти, зміни умов торгівлі (зростання цін на нафту) і значного розширення будівництва.
Обробна промисловість та сільське господарство у 70-ті поки забезпечили не більш ніж 57% приросту ВВП. Це свідчить про те, що в цей період нафтоекспортуючі держави ще не вийшли за межі першого етапу індустріалізації - створення інфраструктури, а також про низьку ефективність виробничих капіталовкладень.
Нафтовидобуваючі країни регіону продемонстрували затратний шлях розвитку, за якого високі темпи економічного розвитку були наслідком надмірних, необгрунтованих витрат. Реалізація амбіційних планів економічного розвитку призвела до створення нерентабельних виробництв, які не мали ринків збуту, до спорудження надто дорогих об'єктів (ультрасучасних аеропортів, палаців, культових споруд). Значна частина державних капіталовкладень (у Саудівській Аравії - до 40%), що використовувались у будівництві, спрямовувались в житловий сектор та на розвиток систем освіти й охорони здоров'я. Взагалі, держава в цих країнах брала на себе значну частину капітальних та поточних витрат приватного сектора, розподіляючи контракти на особливо сприятливих умовах, забезпечуючи пільгове фінансування, надаючи субсидії при виплаті рахунків за електроенергію, воду, сировину, паливо, практично повністю звільняючи приватний сектор від податків. Так, ціна на електроенергію для промислових споживачів у Саудівській Аравії складала від 1972 р. тільки 10 - 40% реальних витрат на Гі виробництво. В Кувейті покривалося приблизно дев'ять десятих витрат на виробництво електроенергії, в Катарі вода та електроенергія постачалися споживачам безкоштовно. Ціна на паливо для промислових підприємств У Саудівській Аравії була в чотири-п'ять разів нижчою від світового рівня, а офіційні закупівельні ціни на пшеницю, навпаки, у п'ять разів вищі. Взагалі, значні успіхи, досягнуті сільським господарством нафтовидобуваючих країн регіону (особливо Саудівською Аравією та Катаром), були пов'язані з широким субсидуванням виробничих витрат.
Нафтовидобуваючі країни Близького та Середнього Схо-ду протягом цього періоду підтримували високий рівень військових витрат - один із найбільших у світі. Саме 1980 р. такі витрати у ВВП Саудівської Аравії становили 16,6%, Омані - 19,7, Кувейті - 4,7, ОАЕ - 5,8%.
Таким чином значна частина нафтових доходів була витрачена на непродуктивні цілі, а прискорене економічне зростання у 70-ті роки не було наслідком реальних структурних зрушень в економіці країн регіону, тому залежність економіки від нафтових доходів не тільки залишалася, а й навіть посилилась.
ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК В УМОВАХ ЗМЕНШЕННЯ НАФТОВОЇ РЕНТИ
Для третього етапу економічного розвитку близько-, середньосхідних країн стали характерними економічний спад та поява кризових явищ в економіці. Насамперед це зумовлено тенденцією до зниження світових цін на нафту Починаючи від 1982 р. ціна поступово зменшувалась, склавши у 1985 р. - 28 дол. за бар., і різко впала у 1986 р. д0 13,3 дол. за бар. Тобто зменшилась порівняно з 1981 р. більш ніж у 2,6 раза. Таке падіння світових цін спричинило різке зниження світового попиту на нафту, що стало результатом, з одного боку, реалізації в індустріальних країнах Заходу програм з енергозбереження і зменшення частки нафти в енергетичному балансі, а з іншого - економічним спадом 1980 -1982 pp. і загальним сповільненням темпів зростання ВВП у центрі й на периферії. Водночас промислове розвинуті країни підвищили рівень самозабезпечення нафтою із 42,2 до 55,3% у першій половині 80-х років за рахунок її видобутку у Північному морі (Великобританія, Норвегія), США, Канаді. З'явилися також приблизно 20 нових експортерів нафти серед країн, що розвиваються. Все це позначилось на світовому нафтовому ринкові і викликало його дестабілізацію.
Із 1987 р. попит на нафту зріс, що стимулювалося як низькими цінами, так і прискоренням росту світової економіки, а це, у свою чергу, викликало певне підвищення цін на нафту. Максимального рівня вона досягла під час війни у Кувейті в 1990 р. - 22,0 дол. за бар.
Дестабілізація ринку нафти, яка проявилась у 80-ті роки, тривала й на початку 90-х років. Наприкінці 1993 р. стався колапс нафтового ринку. На головних біржах вартість барреля рідкого палива дорівнювала 13,5 дол. проти 20 дол. на початку року. В реальних цінах це було навіть нижче, ніж 20 років тому, до першого "нафтового шоку". Ринок виявився перенасиченим паливом. Фахівці вважають, що почалася справжня нафтова війна, учасниками якої, з одного боку, стали Норвегія та Великобританія, які видобувають її в Північному морі, а з іншого - Саудівська Аравія й інші арабські країни, які, незважаючи на значні збитки від зниження цін, не тільки форсують видобуток нафти, а й збільшують її продаж із старих запасів.
ОПЕК внаслідок повної неспроможності контролювати стан нафтового ринку відмовилася від будь-яких спроб обмежити видобуток нафти країнами-членами організації.
Це рішення було ухвалене під час переговорів про зняття економічних санкцій з Іраку. Фактично ОПЕК відмовилась від своєї головної функції - визначення системи квот, з допомогою якої традиційно намагалася вплинути на ціноутворення.
Значне і досить тривале зниження цін на нафту призвело до скорочення експортних нафтових прибутків і змусило ці країни вперше в своїй нафтовій історії пристосовуватися до нових фінансових можливостей, їхні фінансові ресурси перестали здаватися необмеженими. Якщо прийняти рівень доходів від вивозу нафти в 1981 р. за 100%, то в 1986 р. він знизився в Саудівській Аравії до 18,0%, ОАЕ - ,до 32,4, Кувейті - до 42, Катарі - до 30,2%.
Внаслідок високої залежності відтворювального процесу нафтовидобуваючих країн Близького та Середнього Сходу від нафти значно зменшилися всі державні доходи. Наприклад, в ОАЕ із 1982 - 1983 pp. по 1985 - 1986 фінансовий рік вони скоротилися на 56, Саудівській Аравії - 32%. Тому уряди цих країн почали рішуче скорочувати державні витрати: за цей період вони знизилися відповідно на 66 і 43%. Аналогічні процеси сталися і в інших нафтовидобуваючих країнах регіону. Фактично всі статті державних бюджетів скорочувалися. Насамперед це стосувалося капіталовкладень у розвиток інфраструктури промисловості, житлового будівництва та місцевого господарства. Значно зменшилися витрати на забезпечення державних кредитних установ. Уряди намагалися скоротити обсяг державного субсидування відтворювального процесу та зупинити посилення його залежності від нафтових доходів, яке спостерігалось у 70-х - на початку 80-х років. Тим самим намагалися подолати затратний механізм відтворення.
Держава діяла при цьому в усіх напрямах: скорочувала обсяг підрядів на нове будівництво та стримувала старе, зменшувала субсидування цін, знижувала рівень життя населення, намагалася збільшити державні доходи, не пов'язані з видобутком та експортом нафти.
У 1984 - 1985 pp. у Саудівській Аравії, наприклад, вперше після 1972 р. було підвищено тарифи на електроенергію та воду, знижено офіційні закупівельні ціни на пшеницю. Пробували відновити податкову базу державних бюджетів, зруйновану у 70-ті роки, у 1988 р. скоротились витрати навіть у тих сферах економіки, які раніше були недоторканими: асигнування на оборону, охорону здоров'я, соціальний розвиток. Щоб поновити доходну частину бюджету, уряд країни вимушений був випустити облігаційні позики в обсязі 8 млрд дол. та значно підвищити імпортні мита - вище 7%. Але економічні заходи, спрямовані на зменшення залежності процесу відтворення і рівня життя від державних витрат, були обмеженими та несподіваними, що стало однією з причин появи в останні роки в нафтовидобуваючих країнах Близького та Середнього Сходу такого явища, як дефіцит державних бюджетів.
    продолжение
 1 2 3    

Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Економіка країн близького та середнього сходу


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Економіка країн близького та середнього сходу


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.