Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 51.69 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): FreeDom
14.03.2011
1 2 3 4 5 6    

Міністерство науки і освіти України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»
ФАКУЛЬТЕТ СОЛІОЛОГІЇ І ПРАВА
«Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст
Виконав: студент 2 курсу

групи АМ-74

Русинов Л. А.

Перевірив: проф. Ковальський Б.П.
Київ 2009


План
Вступ…………………………………………………………………………...3

1.                Питання української державності в програмних документах Кирило-Мефодіївського братства……………………………………………6

2.                Громадсько-соціалістична модель організації державного управління та місцевого самоврядування в Україні М. Драгоманова……12

3.                Розвиток ідеї федералізму в працях М. Грушевського.……...18

Висновки………………………………………………….………………….25

Список використаної літератури……………………………………………27


Вступ
Особливості української державницької думки ХІХ-ХХ ст. визначалися тим, що вона розвивалася в соціальному середовищі, в якому зникали давні спадково-майнові ознаки, поступово руйнувався сільський традиційний спосіб життя і замість аграрного поставало масове індустріальне суспільство.

Україна впродовж ХІХ-ХХ ст. перебувала майже виключно в російській (з 1922 р. радянській) сфері впливу. Тому українська політична думка згаданого періоду зазнавала щонайперше впливів таких російських інтелектуально-політичних течій, як декабризм, панславізм, народництво, більшовизм і лише опосередковано - західноєвропейських течій, зокрема лібералізму, консерватизму, націоналізму тощо.

З огляду на розмаїття ідей розвиток української політичної думки ХІХ-ХХ ст. не був суцільним потоком, а являв собою кілька паралельних і окремих, хоча взаємопов'язаних та взаємозалежних напрямів, а саме: демократичне народництво (український соціалізм); лібералізм; націонал-демократія (демократичний, або державницький, націоналізм); консерватизм; націонал-комунізм; інтегральний націоналізм.

Демократичне народництво виникло на першій фазі українського національного відродження та було найстарішим напрямом української політичної думки модерної доби. Спершу воно було досить тісно пов'язане з декабристським рухом на підросійських землях (П.Борисов, П.Вигодовський, І.Горбачовський, Я.Драгоманов, О.Усовський та ін.). Однією з перших пам'яток цього напряму української політичної думки була Програма Товариства об'єднаних слов'ян, де висловлено наскрізні ідеї українського демократичного народництва:

·        ворожість до кріпацтва й самодержавства;

·        думки щодо демократизації суспільного та державного життя; конституційного перевлаштування імперії;

·        створення демократичної панслов'янської федерації.

Подальший розвиток демократичного народництва пов'язаний із прагненням його чільних представників зблизити соціальне й національне питання та розв'язати їх у перебігові соціальної революції, яка водночас мала би бути національною за характером і рушійними силами. Органічне поєднання національно-федеральних, демократичних і соціалістичних (немарксистських) ідей дає підстави визначати демократичне народництво як специфічно український різновид соціалізму - український соціалізм.

Поява Кирило-Мефодіївського братства (1846) свідчила про кристалізацію народницько-демократичного руху в Україні та про широке осмислення власне українських проблем у контексті політичного буття всього слов'янського світу. Лідерами цієї організації були М.Костомаров (1817-1885), П.Куліш (1819-1897) і Т.Шевченко (1814-1861). Один із братчиків Г.Андрузький (1827-?) вперше в новітній історії України запропонував конституційний проект організації суспільно-політичного устрою майбутньої України, що ґрунтувався б на засадах демократизації та федералізації Росії ("Начерки конституції республіки").

Програма діяльності кирило-мефодіївців спиралася на ідеї соціального месіанізму, панславізму, федералізму, християнського світогляду, егалітаризму. Новим елементом у цій програмі була поява романтичного націоналізму (патріотизму). Основою національного відродження братчики вважали визволення селянських мас ("народу") від кріпацтва, метою була проголошена українська демократична республіка у складі федерації слов'янських народів. Ієрархія завдань уявлялася такою: знищення кріпацтва й самодержавства в Російській імперії; демократизація суспільного життя; побудова слов'янської спілки християнських республік; поширення християнського суспільного ладу на весь світ як наслідок здійснення слов'янами своєї християнської місії. У концентрованому виразі ці погляди було висловлено у праці "Закон Божий (Книги буття українського народу)", написаній М.Костомаровим, та в численних поетичних творах Т.Шевченка. Загалом, ідеологія кирило-мефодіївців була синтезом романтичного етнографізму і культурництва з традиціями козацької державності та західноєвропейськими ідеями демократії, першими носіями яких в Україні XIX ст. були російські декабристи. Кирило-Мефодіївська програма стала платформою українського національно-визвольного руху на кілька наступних десятиліть (до 1917 р. включно).

Українське народництво протягом другої половини XIX ст. розвивалось двома напрямами. Перший репрезентували поляки-українофіли, або хлопомани: Ф.Духінський (1816-1893), І.Терлецький (1807-1888), М.Чайковський (1804-1886), В.Антонович (1834-1908); другий, впливовіший, започаткував М.Драгоманов (1841-1895).

У концепції одного з найяскравіших представників першої течії В.Антоновича, автора численних історичних і публіцистичних праць, було висловлено такі ідеї: вроджена нездатність та нелюбов українського народу до державного життя і перманентність опозиції до будь-якої форми держави; протиставлення самозорієнтованості державності вільній творчій суспільності; несумісність принципів демократизму з існуванням бюрократичного апарату; ототожнення демократії з народоправством, а українського народу - з трудовим селянством.

М.Драгоманов (основні праці - "Переднє слово до "Громади", 1878; "Шевченко, українофіли і соціалізм", 1879; "Історична Польща і великоруська демократія", 1881-1882; "Вольний Союз (Вільна Спілка)", 1884; "Лібералізм і земство в Росії", 1889; "Чудацькі думки про українську національну справу", 1891; "Листи на Наддніпрянську Україну", 1893), критикуючи абсолютизацію інтересів трудового народу, водночас продовжував народницько-демократичну традицію під прапором соціалізму (громадянства), який, щоправда, не був революційним, радикальним, і започаткував ліберальний напрям в українській політичній думці. Метою перевлаштування суспільства мислитель проголосив "безначальство" - анархосоціалізм прудонівського зразка (тому його концепція перебувала в річищі традиції еволюційного, або "етичного", соціалізму, хоч і зазнавала відчутного впливу марксизму). Суть програми, виробленої Драгомановим, полягала в забезпеченні національних інтересів України через конституційно-правову реорганізацію Росії; федералізацію Росії та Австро-Угорщини; надання твердих гарантій конституційним правам громадян; надання права самоврядування для окремих регіонів і національностей та забезпечення вільного розвитку української культури. Провідною для Драгоманова була думка про те, що "не народи існують для держав, а держави для народів". Ідейними спадкоємцями М.Драгоманова виступили С.Подолинський (1850-1891), М.Павлик (1853-1915), І.Франко (1856-1916), С.Петлюра (1879-1926), М.Грушевський (1866-1934) та ін.


1.                Питання української державності в програмних документах Кирило-Мефодіївського братства
Після розгрому декабристського руху та офіційної заборони масонства на території Російської імперії для України він відзначився подальшим наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті. Як відзначав відомий дослідник діяльності Кирило-Мефодіївського товариства Г.Сергієнко, у цей час продовжувався “наступ самодержавства на рештки автономії України. У 1835 році Київ позбавлено традиційного Магдебурзького права - магістрат перетворено у міську думу, залежну від місцевих властей. Урядовими постановами припинено чинність в південно-західних і литовських губерніях Литовського статуту і доповнюючих його сеймових конституцій та поширено на ці області закони Російської імперії. 4 березня 1843 р. Литовський статут втратив силу в Чернігівській та Полтавській губерніях”.

Певним струсом, що активізував громадську думку в Україні стало польське антиросійське повстання 1831 року, що охопило також і частину Правобережжя.

Повстання серйозно налякало уряд Російської імперії. У ході його доволі жорстокого придушення російська влада намагалась підірвати не лише економічну основу польського визвольного руху, конфіскуючи майно повстанців, а й знищити духовні передумови польського патріотизму. З 1832 року російська мова стала єдиною офіційною у всіх установах Правобережжя, закрито значну кількість костьолів. Всі польські навчальні заклади перетворено на російські, а Крем’янецький ліцей закрито. Його бібліотека і наукові збірки перевезено в Київ, де вони стали основою для створення навчальної бази Київського університету святого Володимира. Відкритий 1834 року він, за задумом імператора Миколи І, повинен був стати цитаделлю “обрусения края”.
Університет повинен був також замінити собою Києво-Могилянську академію як центр світської освіти із значними історичними і гуманістичними традиціями. Сама академія перетворювалась на заклад, що готував виключно служителів православної церкви.


Однак, створення центру вищої освіти в давній князівській столиці мало своїм результатом наслідки, багато в чому протилежні задумам імператора. Київ з його молодим університетом став осередком культурного життя, де на перехресті різних культурних впливів, на ґрунті так багатому історичними споминами прокидалася українська національна думка й поширювалася до ідеї слав’янської взаємності. Вплив польської літератури надавав їй радикальний відтінок.

Хоча основну масу студентів і викладачів Київського університету св. Володимира складали вихідці з російського дворянства та правобережної польської шляхти, ті з них, хто не забув свого українського походження, чию пам’ять розбудила “Історія Русів”, і чия свідомість формувалась під впливом “Енеїди” І.Котляревського та творів харківських романтиків, стали творити нову українську національно-політичну думку.

На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти та молоді викладачі університету організували тут таємний гурток “Київська молодь”, поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів, цікавилися процесами відродження сусідніх народів і мріяли “щоб усі слов’яни стали добрими братами” і “брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові вовіки і віки”.

Цей гурток став ідейним та організаційним предтечею найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років XIX ст. — Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого в літературі як Кирило-Мефодіївське братство.

Братство виникло в кінці 1845 — на початку 1846 року і проіснувало, за оцінками істориків, не більше п’ятнадцяти місяців. Його засновниками були, як прийнято вважати, чиновник канцелярії генерал-губернатора М.Гулак, ад’юнкт Київського університету М.Костомаров та студент цього ж університету М.Білозерський. До товариства також приєдналися поет Т.Шевченко, вчителі П.Куліш і Д.Пильчиков, студенти університету О.Навроцький, О.Маркович, І.Посяда, Г.Андрузький і О.Тулуб, поміщик М.Савич. За оцінками дослідників близько 100 осіб підтримували зв’язки і дружні відносини з членами товариства. Серед членів товариства, на відміну від масонів чи декабристів, не було представників великої родової аристократії, його основу складали вчені, письменники, діти середніх чи дрібних землевласників.

Кирило-Мефодіївське братство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, підготувавши лише ряд програмних документів та визначити основні цілі і завдання своєї діяльності, оскільки в березні 1847 р. було викрите внаслідок доносу студента Київського університету. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського братства – першої на Україні організації політичного спрямування.

Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Братство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих.

Братство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом свого існування “браття” збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії та підготували ряд положень своєї програми.
Основні політичні ідеї Кирило-Мефодіївського братства було викладено в його програмних документах, до яких належать “Статут Слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія”, відозви “Брати українці” та “Братья великороссияне и поляки”, “Книги буття українського народу”, а також у ряді робіт, що мали своєрідний підготовчий щодо програмних документів характер, у наукових розвідках та літературних творах учасників організації.


“Статут Слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія” складається з двох частин. Перша – “Головні ідеї” – містить у концентрованому вигляді вихідні положення ідеології та основні цілі діяльності, а друга – “Головні правила товариства” – присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад товариства.

Першим пунктом “Головних ідей” зазначалося: “Приймаємо, що духовне і політичне поєднання слов’ян є їх призначенням, до якого вони повинні прагнути”. Цей пункт є першим не лише за порядком, а й за ідеологічним значенням, оскільки ідея об’єднання слов’янських народів проходить “червоною ниткою” через всі програмні документи Кирило-Мефодіївського братства і є тим вихідним пунктом, на якому грунтуються всі подальші теоретичні розробки.
    продолжение
1 2 3 4 5 6    

Добавить реферат в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Державницька думка в Україні в ХІХ - та на початку ХХ ст


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.