Громадянське суспільство і демократія


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Громадянське суспільство і демократія

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 15.45 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): mars0
11.12.2010
1

                                    

Реферат на тему

Громадянське суспільство і демократія

ПЛАН

1. Поняття, структура і функції суспільства.
2. Моделі громадянських суспільств.
3. Вплив процесів трансформації на форму громадянських суспільств.
4. Громадянське суспільство як умова свободи та демократії.
5. Література.

1.     Поняття, структура і функції суспільства.

Концепція громадянського суспільства, що почала формуватися на зорі Нового часу, розвивалась і змінювала свій зміст паралельно з розвитком сус­пільної реальності, яку вона позначала. Прийнятним варіантом періо­дизація подальшого розвитку ідеї і практики громадянського суспільства можна вважати три стадії, виокремлені професором Калі­форнійського університету Дж. Александером і умовно названі ним «грома­дянським суспільством -І, -II -III».
«Громадянське суспільство-І» (кінець XVII - перша половина XIX ст.) було молодим буржуазним суспільством, що утверджувало ліберальні свободи, підкорялося закону, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загально значимими.
«Громадянське суспільство-II» (середина XIX до другої половини XX ст.) супроводиться загостренням класових суперечностей, пануванням насильницьких методів розв'язання конфліктів, загалом — «нецивілізованим» повод­женням та незбалансованим впливом тих, кого ми нині назвали б «олігарха­ми». Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, у тому числі й одна з найрадикальніших — марксизм. К. Маркс і Ф. Енгельс та їхні послідовники оголошують громадянські зв'язки і громадянське сус­пільство формою класових відносин, яка породжена капіталістичним спо­собом виробництва і має загинути разом із ним. А в першій половині XX ст. в низці країн громадянське суспільство взагалі на деякий час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій «легітимного насильства» (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною. Щоправда, саме на період громадянського суспільства-II припадає найвище піднесення громадського життя в Центрально-Східній Європі і, зокрема, в тій частині України, яка належала до Австрійської імперії. Остання саме тоді стала на шлях консти­туційного розвитку та надала рівні права народам, які входили до її складу.
«Громадянське суспільство-Ill» як концепція відродилось у другій поло­вині XX ст. насамперед як знаряддя критики «соціалістичного авторитариз­му» в центрально-східноєвропейських країнах. За допомогою цієї концепції спочатку було розроблено нову стратегію трансформування диктаторських режимів, а потім вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режи­мів у Центральній та Східній Європі.
Структурно громадянське суспільство є підсистемою суспільства як ціло­го, яка наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. Як підструктура суспільної системи громадянське суспільство, у свою чергу, має складну внутрішню структуру, до якої входять компоненти інституційного плану і певний тип культури. Дж. Александер називає три рівні громадянського суспільства як незалежної сфери суспільного життя, в якій люди формулюють і реалізують свої соціальні права та обов'язки: культурний рівень (рівень цінностей); інституційний рівень; практичний рівень людської взаємодії.
Інститутами громадянського суспільства є:
- добровільні громадські організації та громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще не задіяні в ме­ханізмах здійснення влади;
- незалежні ЗМІ, що обслуговують громадські потре­би та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку; громад­ська думка як соціальний інститут;
- у певному аспекті — вибори та референдуми, коли вони служать засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтере­сів;
- залежні від громадськості елементи судової та правоохоронної системи (як-от: суди присяжних, народні міліцейські загони тощо);
- на Заході є тенденція зараховувати до інститутів громадянського суспіль­ства також розподільчо-регулятивні інститути сучасної держави загаль­ного добробуту.
Громадянське (цивільне) суспільство — це сфера спілкування, взаємодії, спонтанної само­організації та самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сфор­мованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втру­чання і регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цін­ності.
Функції та атрибути громадянського суспільства. Функції є втіленням ос­новних напрямів діяльності інститутів громадянського суспільства та їх впливу на суспільне життя Найголовніші з них — наступні:
По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їх самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об'єднання розв'язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують «тягар проблем», які їй доводиться розв'язувати.
По-друге, інститути громадянського суспільства виступають гарантом не­порушності особистих прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують «соціальний капітал» — ті невід'ємні риси особистості, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.
По-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, впоряд­ковують, надають регульованості протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють спри­ятливі умови для функціонування демократичної влади.
По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс «бути почутою на горі» владної піраміди.
Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспіль­ства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії та як вияв свободи. Але громадянське суспільство не зможе повноцінно ви­конувати названі функції, якщо відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:
- наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;
- організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;
- незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідом­лена на індивідуальному і колективному рівні;
- зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на за­садах взаємної довіри і співробітництва.

2. Моделі громадянських суспільств.

За класифікацією Н. Розенблюма виділяють такі різновиди громадянського суспіль­ства: «демократичне», «посередницьке» та «виборче громадянське сус­пільство».
«Демократичне громадянське суспільство» вирізняється насамперед тим, що його суб'єкти роблять наголос на політичний участі та потенційній опо­зиційності громадських об'єднань до владних структур (функція протива­ги). Головною справою громадянських об'єднань тут є «прищеплення гро­мадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду полі­тичних питань, а також схильності розглядати їх в ім'я загального добра. Задля цього вони повинні внутрішньо бути ліберальне-демократичними «міні-республіками», орієнтованими на публічні арени обговорення і здій­снення політики».
«Посередницьке громадянське суспільство» розглядається як агент фор­мування таких чеснот, як вихованість, «соціабельність», здатність до солі­дарного розв'язання проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв'язки, принципи громадянськості, відкритості, товариськості і відповідальності — якості, що забезпечують цілісність плюралістичної ліберальної демократії (як це описано у А. де Токвіля).
«Виборче громадянське суспільство» докладає зусиль до підвищення еко­номічної ефективності і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відпові­дає умовам сучасності. Пропонуючи цю модель як найперспективнішу, Н. Розенблюм посилається на Геґеля, який писав про суперечливість та об­меженість морального впливу громадянського суспільства, в якому перева­жають егоїстичні інтереси, вузькогрупова прив'язаність, бідність, — риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають «різноманітних виправлень».

3. Вплив процесів трансформації на форму громадянських суспільств.

Оскільки у перехідних до демократії суспільствах 80-х-початку 90-х ро­ків існувала передреволюційна або революційна соціальна реальність, а не така, яку описав А. де Токвіль у своїй «Демократії в Америці», то не дивно, що перевагу тут також здобуло «демократичне громадянське суспільство». Справедливою є думка, що українська «оксамитова революція» 1989-91 pp., завдяки якій Україна здобула незалежність, була здійснена не політичними партіями, а громадськими організаціями, що ставили перед собою політич­ні цілі. У їхньому середовищі й сформувалися перші українські політики. Не дивно, що пізніше саме таке — політизоване — уявлення про громадянське суспільство та його функції стало домінуючим в українському суспільство­знавстві. Найбільшого значення стали надавати проблемам опору громадян­ського суспільства державі — на шкоду підкресленню його соціалізуючих функцій.
Зосередження уваги на наслідках протистояння груп та об'єднань, що на­лежать до громадянського суспільства, репресивній державі було закономір­ним явищем для періоду, коли сила тоталітаризму була підірвана саме завдя­ки масовим акціям громадянського суспільства. Однак у теоретичному пла­ні такий підхід веде до того, що до уваги береться лише одна, причому не найрозвиненіша його модель. У деяких випадках політизація доходить до ототожнення «громадянського суспільства» із свідомо створеною опозицією до владних структур. І тоді громадянське суспільство фактично не відокрем­люється від політичного суспільства.
Політизованість громадського життя і політизованість концепції грома­дянського суспільства — це лише одна з найістотніших особливостей моделі громадянського суспільства, що може скластися в молодих демократичних державах. Інша пов'язана з тим, що можна назвати навздогінною моделлю розвитку цих країн, за якої визначальну роль в усіх сферах суспільного прог­ресу відіграє духовно-інтелектуальна еліта — інтелігенція, яка прагне «під­тягнути» свій народ до здобутків світової цивілізації. Ця риса змінює модель громадянського суспільства, яке тут формується, з масового, закоріненого в народі (grass-roots) на «інтелігентське», або «освічене» (Р. Шпорлюк), тобто таке, що твориться людьми, котрі розуміють суть і цінність вибору, зробле­ного нацією на доволі пізньому етапі її розвитку, необхідність інституціалізації громадянського суспільства як «трансцедентнологічної передумови демократії» (Дж. Кін). З цієї причини в усіх країнах навздогінного розвитку, у тому числі й в Україні, саме інтелектуали перебувають в опозиції до влади, гуртують народ, виконують роль «фермента», без якого не може виникнути громадянське суспільство. Йдеться про початкові етапи розвитку, про пері­од відродження громадянського суспільства та про те, звідки має взятися ініціатива, що ґрунтується на розумінні суті і значення громадських форм діяльності. Розвинене громадянське суспільство у будь-якому варіанті охоп­лює широкі верстви громадянства і розв'язує значне коло проблем, що сто­суються загалу.

4. Громадянське суспільство як умова свободи та демократії.

Громадянське суспільство вкрай необхідне для утвердження демократич­ного врядування. Чим розвинутішим є громадянське суспільство, тим легше громадянам за­хищати свої інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації полі­тичної влади тими чи іншими її органами, або окремими особами. Відстою­ючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтере­сів людей, громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, набуття державою ознак правової держави. Рівновага між громадянським суспільством і державою є важливим фактором стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних струк­тур, відчуженості й політичного безсилля народу.
Але, з іншого боку, громадянське суспільство залежить від держави і не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства й тиранії. Тому зворотній зв'язок у стосунках громадянського суспільства і правової держави дуже важливий. Визнаючи автономність громадянського суспіль­ства, правова держава має реагувати на запити і потреби асоційованого гро­мадянства, видавати відповідні законодавчі акти та слідкувати за їх виконан­ням, іншими словами, вона повинна створити ситуацію правової захище­ності громадян, сформувати сприятливе правове поле для діяльності ство­рюваних ними громадських інститутів. Захищеність конституційних прав є фундаментальною умовою автономності громадянського суспільства і заборолом проти беззаконного правління.
Відомий український правник і політолог Б. Кістяківський підкреслював взаємозалежність, взаємну обумовленість правової держави і громадянсько­го суспільства. «Правильне і нормальне справляння державних функцій у правовій державі залежить од самодіяльності суспільності і народних мас, — писав вчений. — Без активного ставлення до правового порядку і державних інтересів, що виходить із надр самого народу, правова держава немислима». Але так само й громадянське суспільство неможливе без правової держави, яка «неодмінно передбачає широкі громадянські та народні організації, зав­дяки яким зростає і її власна зорганізованість».
За будь-яких обставин утвердження громадянського суспільства в моло­дих демократіях — непроста і тривала справа. «Народження та відродження громадянського суспільства завжди пов'язане з небезпеками», — зазначає Дж. Кін, адже «воно дарує свободу деспотам та демократам рівною мірою». З цієї причини «незріле громадянське суспільство може перетворитися на поле битви, на якому, завдяки громадянським правам і

Література.
1.  Арато Е., Коен Дж. Відродження, занепад і реконструкція концепції громадянського суспільства// Політична думка. — 1996. — № 1.
2.  Громадянське суспільство як здійснення свободи. Центрально-східно­європейський досвід: Збірник наук, праць / За ред. А.Карася. — Львів, 1999.
3.  Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. — Київ, 2000.
4.  Основи демократії. За ред. А.Колодій. – К., – 2002.
1

Добавить реферат в свой блог или сайт
загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Громадянське суспільство і демократія


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Громадянське суспільство і демократія


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.