Велика французька революція


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Велика французька революція

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 19.15 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): mars0
03.07.2010
1
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ

План.
1. ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ. ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІІІ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ
2. ЯКОБІНСЬКА ДИКТАТУРА.
3. ПРАВЛІННЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА.  ПЕРША ІМПЕРІЯ У ФРАНЦІЇ.
4.  ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ. ПОВАЛЕННЯ
МОНАРХІІІТАВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ.
Французька революція XVIII ст. (1789—1799) була наслідком кризи французького абсолютизму.  Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими при­вілейованими станами — дворянством і духовенством. Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політична безправні та прагнули змінити існуючий порядок.
Невдоволення викликала система громадянської не­рівності та станових привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від сплати основних податків, могли обіймати найвищі по­сади в адміністрації, судах, армії.
Абсолютизм став гальмом розвитку торгівлі і промис­ловості, сільського господарства: королівська влада, дво­рянство і духовенство чинили опір будь-яким реформам, що могли знищити цехову систему і монопольні привілеї, що надавалися "обраним" компаніям і власникам "ко­ролівських" мануфактур, послабити феодальну залеж­ність селянства.
Ідейним підгґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істо-; риків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер обстоювали свобо­ду і громадянську рівність.
Наприкінці XVII ст. суспільні суперечності у Франції поглибилися фінансовою і торговельно-промисловою кризами, неврожаєм і як наслідок — дорожнечею про­дуктів харчування. Щоб знайти вихід зі скрутного стано­вища, король Людовік XVI був змушений скликати Гене­ральні штати — збори представників трьох станів, які не збиралися впродовж 175 років. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і деякі представники від перших двох станів проголосили себе Національни­ми зборами, а 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими зборами, поставивши за мету вироб­лення Конституції. Спроба короля розігнати збори спри­чинила народне повстання.
Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'яз-ниці Бастілії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія.
Установчі збори на початку серпня 1789 р. виробн­ий законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і прого­лошувалася рівність усіх перед законом у сплаті держав­них податків.
У серпні 1789 р. збори прийняли Декларацію прав //шмадянина і людини, в якій проголошувалися прин­ципи народного суверенітету, рівність усіх перед зако­ном, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторкан­ій!" право приватної власності.
Установчі збори завершили вироблення Конституції: нстановлювалася конституційна монархія, законодавча илада належала однопалатним Законодавчим зборам, никонавча — монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права. Конституція затвердила і юридично офор­мила соціальне і політичне панування заможних грома­дян, що свідчило про розмежування в третьому стані.
1791 р. розпочали роботу Законодавчі збори, обрані відповідно до Конституції. Праву частину Законодавчих зборів становили фельяни — великі фінансисти, тор­говці, землевласники, промисловці, які були заінтересо­вані у збереженні монархії та Конституції 1791 р., ліву частину складали депутати, пов'язані з якобінцями. Не­забаром депутати поділилися на два угруповання: жи­рондистів (найвідоміші депутати цієї течії були обрані в департаменті Жиронда, їх представляли купці, про­мисловці і нові землевласники) і Гору (якобінців, які становили блок середньої та дрібної буржуазії, селян­ства і плебейства).
Революція у Франції викликала занепокоєння й не­нависть монархів і дворянства європейських держав. 1792 р. розпочалася війна між Австрією і Пруссією, які уклали воєнний союз, та революційною Францією. По­чаток війни був невдалим для Франції: стара армія була дезорганізована, багато офіцерів емігрували, не виста­чало зброї. Прусські війська вторглися у Францію.
Головною організуючою силою у боротьбі за батьків­щину стали якобінці Марат, Робесп'єр, Дантон.
Нездатність Законодавчих зборів і уряду очолити обо­рону країни 1792р. призвела до повстання, що його очо­лила Комуна Парижа, створена з паризьких секцій яко­бінців. Людовіка XVI було ув'язнено, міністрів короля звільнено, створено Тимчасовий виконавчий комітет. Поділ на активних і пасивних громадян скасовано і на основі загального виборчого права для чоловіків призна­чено вибори до Національного конвенту.
Національний конвент, що зібрався 1792 р., прий­няв декрет про ліквідацію королівської влади. Францію було проголошено республікою. Напередодні, 20 верес­ня, революційна армія Франції біля містечка Вальмі зав­дала поразки прусським військам і змусила їх відсту­пити. До початку 1793 р. інтервенти були вигнані за межі Франції.
У Конвенті жирондисти вели боротьбу з якобінцями. Жирондисти хотіли загальмувати революцію, а якобінці вимагали подальшого її поглиблення. Одним із найго-стріших питань у цих дискусіях було питання про по­карання Людовіка XVI. Король був переданий до суду Конвенту, який визнав його винним у зраді. Французь­кий король був страчений.
Упродовж 1789—1792 рр. революція у Франції ска­сувала феодально-абсолютистську монархію і встано­вила в країні республіканський лад. Державу очолили представники буржуазії. Однак революція не вирішила проблеми найбільшої частини населення селянства.
2. ЯКОБІНСЬКА ДИКТАТУРА.
Війна проти республіканської Франції затягувала­ся. 1793 р. до антифранцузької коаліції приєдналися Англія, Іспанія, Голландія, ряд італійських та німець­ких країн. їх підтримувала Російська імперія.
Ця війна, а також поразки на фронтах штовхнули народ під керівництвом якобінців до вигнання зі скла­ду Конвенту депутатів-жирондистів.
Влада перейшла до якобінців. П'ять іноземних армій тіснили втомлені, погано озброєні війська. Контррево­люційний заколот, очолюваний дворянами-монархіста-ми, що спалахнув у Вандеї, миттєво поширився по всій країні.
Для привернення селянства на свій бік якобінський Конвент передав селянам общинні землі та землі емі­грантів, скасував феодальні повинності.
1793 р. Конвент затвердив нову Конституцію Фран­ції — демократичній, ніж Конституція 1791р. Фран­ція проголошувалася республікою з однопалатними збо­рами, що обиралися прямим загальним голосуванням чоловіками, які досягли двадцятиоднорічного віку. У Конституції йшлося про право на освіту, працю, необ­хідність допомоги нужденним. Прийнявши найдемократичнішу конституцію, Конвент не запровадив її в жит­тя. Крайня напруженість боїв проти європейських мо­нархій, жорстока громадянська війна, що розділила кра­їну на два непримиримих табори, вбивства, замахи (зок­рема, був убитий редактор революційної газети "Друг народа" Жан-Поль Марат), змови — усе це вимагало інших методів організації влади. Якобінці встановили режим диктатури.
Якобінці посилили терор проти контрреволюційних сил. Конвент прийняв декрет про мобілізацію на війну. Конвент і створений ним Комітет національного поря­тунку на чолі з Максиміліаном Робесп'єром, Сен-Жю-стом та іншими придушили внутрішню і зовнішню контрреволюцію та вигнали інтервентів за межі Франції.
Після усунення небезпеки реставрації дореволюцій­них порядків у країні посилилося невдоволення як на­родних мас, так і буржуазії якобінською диктатурою (встановленням максимуму цін, ставками заробітної плати, реквізиціями, переслідуванням спекуляції тощо).
Внутрішня боротьба в якобінському блоці між при­хильниками Робесп'єра та "шаленими" і "помірковани­ми" щодо шляхів вирішення соціальних проблем посла­била якобінську диктатуру.
Криза в суспільстві та криза в Конвенті призвелщ до контрреволюційного перевороту 9 термідора (27 липня) 1794 р. Робесп'єр і його прихильники були, страчені.
Влада перейшла до Конвенту, в якому переважали] промисловці, фінансисти, нові землевласники, які роз­багатіли внаслідок революції.
1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію, що ска­сувала загальне виборче право і запровадила виборче право для власників майна. Влада в країні перейшла до Директорії, яка складалася з п'яти осіб, обраних двопа­латним законодавчим органом — Радою п'ятисот і Радою старійшин. Правління Директорії було безпосереднім продовженням панування термідоріанців, тобто промис­ловців і фінансових кіл, які заволоділи багатствами колишніх власників-аристократів і не могли допустити повернення старого, дореволюційного режиму. 1796 р. уряд Директорії розкрив змову "товариства рівних", яку очолював Гракх Бабеф. Він закликав до ліквідації при­ватної власності, щоб досягти "фактичної рівності" людей. Його було страчено, а "товариство рівних" роз­громлено.
Характер війни проти країн антифранцузької ко­аліції в часи Директорії різко змінився: розпочавшись як війна на захист Французької республіки, з 1797 р. вона перетворилась на війну за завоювання чужих тери­торій. Наполеон Бонапарт, який командував армією в Північній Італії, завдав поразки італійцям і австрійцям, вступив в Австрію і змусив противників підписати мир- 1 ний договір. Австрія визнала перехід до Франції лівого ] берега Рейна і Бельгії. Франція підкорила собі Італію і Швейцарію.
Однак головним ворогом Франції залишалася Анг­лія. Намагаючись підірвати колоніальну могутність Анг­лії, Директорія вирішила надіслати експедицію в Індію, але для початку захопити Єгипет як шлях в Індію, що пролягав через арабські країни. Очолив експедицію На­полеон. Він розгромив єгипетську армію, проте спроби завоювати Сирію були невдалими.
Розгром англійським флотом французької ескадри •вів нанівець перемоги Наполеона в Єгипті. Це приско­рило створення антифранцузької коаліції у складі Анг­лії, Росії, Туреччини й Австрії. Навесні 1799 р. фран­цузька армія була розбита в Німеччині, російська армія під командуванням Суворова вигнала французькі вій­ська з Італії.
Воєнні невдачі і небезпека зовнішнього вторгнення, а також політика Директорії стурбували заможні про­шарки Франції. Роялістські повстання, відсутність на­лежного законопорядку (розбій та грабежі) переконува­ли більшість населення у необхідності встановлення твердої влади. З генералів найбільш прийнятною кан­дидатурою в диктатори виявився Бонапарт. Він залишив напризволяще рештки своїх військ у Єгипті та повер­нувся до Парижа.
У листопаді (18 брюмера) 1799 р. Бонапарт добився відставки Директорії. Наступного дня, оточивши свої­ми військами приміщення, в якому засідали депутати Ради п'ятисот і Ради старійшин, Наполеон змусив депу­татів передати владу трьом консулам на чолі з ним. Пе­реворот 18 брюмера завершив французьку революцію.
Велика французька революція кінця XVIII ст. зни­щила феодально-абсолютистський лад у Францйі вста­новила республіку. Буржуазія, яка прийшла до влади, розв'язала терор проти монархістів і народних мас, не-вдоволених своїм становищем, здійснювала агресивну зовнішню політику. Нетерпимість до внутрішніх про­тивників, загарбницькі війни проти сусідів призвели до нестабільності центральної влади і відкрили шлях до встановлення диктатури Наполеона.
3. ПРАВЛІННЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА.  ПЕРША
ІМПЕРІЯ У ФРАНЦІЇ.
9 листопада 1799 р. (за революційним календарем 18 брюмера) Наполеон Бонапарт здійснив державний пе­реворот. Законодавчий корпус передав владу трьом кон­сулам на чолі з Наполеоном. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію» Франція залишалася республікою, але фактично вся І влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Перший консул був головнокомандувачем армії,] призначав членів усіх органів законодавчої влади. Місце-І ве самоврядування було скасовано. Департаментами ке­рували префекти, які призначалися першим консулом.\ Міністри також були підзвітні першому консулу.
Наполеон зберіг ті надбання Французької революції, що були вигідні промисловцям і заможному селянству. Встановивши диктатуру особистої влади, він здобув під­тримку тих, хто здобув у роки революції багатство і зем-І лю. Для зміцнення своєї влади Наполеон 1801 р. скасував відокремлення церкви від держави.
1804 р. Бонапарт був коронований імператором французів Наполеоном І. Україні фактично було вста­новлено військово бюрократичну монархію, що спира­лася не на феодальне дворянство, а на буржуазію, армію, чиновників.
За Наполеоне І були прийняті зведення законів — "Кодекси Наполеона" (цивільний, комерційний і кримі­нальний), що мали регулювати відносини у суспільстві та охороняти непорушність приватної власності. Закони були прогресивними, оскільки передбачали розвиток вільної конкуренції, сприяли піднесенню економіки Франції. У країні розпочався промисловий переворот, були упорядковані фінанси, засновано Французький банк. Разом з економікою міцніла французька буржу­азія.
Зовнішня політика Наполеона мала за мету забезпе­чити Франції економічне і політичне панування в Європі. Армії Англії, Росії, Австрії, Пруссії не могли протисто­яти французькій, що стала першою регулярною армією в Європі.
Армію складали не найманці, як у більшості країн, а особисто вільні селяни. її очолювали здібні команди­ри, сам Наполеон був талановитим полководцем. У 1800—1801 рр. Наполеон завдав кілька поразок військам Австрії.
1805 р. Англія, Росія, Австрія та Пруссія, побою­ючись встановлення панування Наполеона в Європі, роз-і п ічали війну проти наполеонівської Франції. Для Австрії початок війни був невдалим: частина її військ у фортеці Ульмі капітулювала, і армія Наполеона увійшла у Ві­день. На морі, біля мису Трафальгар, англійський адмі-рнл Нельсон розгромив французько-іспанський флот. Ллє в битві біля Аустерліца 1805 р. австрійські та ро­сійські війська зазнали нищівної поразки. Австрія капі­тулювала. 1806 р. Наполеон розбив прусські війська і ішійшов у Берлін. Там він підписав декрет про континен­тальну блокаду, що забороняв Австрії, Пруссії та усім належним від Франції державам Європейського конти­ненту торгувати і мати будь-які зв'язки з Англією. На­полеон прагнув підірвати могутність Англії, закривши для неї європейські ринки. У відповідь Англія блокувала французькі порти.
На початку 1807 р. Наполеон завдав поразки росій­ській армії. У Тільзіті Наполеон І і Олександр І підписали договір про мир і союз між Францією та Росією. Росія низнавала французькі завоювання в Європі і приєдна­лася до континентальної блокади Англії.
У1807—1808 рр. французькі війська окупували Іспа­нію. Іспанський престол посів брат Наполеона — Жо-аеф. Народ Іспанії підняв повстання і розпочав парти­занську війну. У цій війні, що тривала до 1812 р., фран­цузи втратили близько 500 тис. осіб.
1809 р. Австрія, скориставшись невдачами Франції н Іспанії, стала на бік Англії. Але наполеонівська Фран­ція знову розгромила Австрію, яка підписала важливий і принизливий для неї мирний договір.
Пануванню Наполеона в Європі перешкоджала Ро­сія, що порушувала континентальну блокаду, дозволяла нейтральним суднам заходити в російські порти. Фран­цузько-російські відносини різко загострилися.
1812 р. майже півмільйонна армія Наполеона напа­ла на Росію. Намагання Наполеона розгромити російські війська частинами були марними. Дві російські армії, об'єднавшись біля Смоленська і витримавши важку бит-ву, відступили до Москви. У битві під Москвою на Бо родіпському полі війська під командуванням Михайла Кутузова знекровили армію Наполеона, хоча й не змогли) перемогти. Французи захопили Москву, населення якої залишило місто. Спроби Наполеона нав'язати російсь­кому імператору мир не мали успіху. У Москві розпоча­лися пожежі, що ускладнили становище французьких військ. У тилу французів діяли партизани. Наполеон був змушений залишити Москву і відступив. 1812 р. близько 20 тис. солдатів і офіцерів армії Наполеона врятували­ся втечею через р. Німан у Польщу.
Поразка Наполеона у війні 1812 р. зумовила подаль­ший крах наполеонівської імперії. Наполеон, повернув­шись у Францію, створив нову армію, що мала воюва­ти проти російських військ, які вступили у Німеччину. Але тепер йому довелося воювати проти всієї Європи (Росії, Англії, Австрії, Іспанії, Пруссії, Швеції та ін.).
1813 р. під Лейпцигом відбулася вирішальна битва — "битва народів". Французькі війська зазнали поразки. На початку 1814 р. війська союзників увійшли на тери­торію Франції, згодом —- у Париж. Наполеон зрікся пре­столу.
На вимогу переможців і старої французької аристо­кратії сенат відновив королівську династію Бурбонів. Наполеона було відправлено на довічне заслання на острів Ельба. Було укладено Паризький мир 1814 р., за яким Франція позбувалася всіх територіальних завою­вань. Спроба Наполеона повернутися до влади в 1815 р. ("сто днів") була невдалою.
У битві біля селища Ватерлоо (неподалік м. Брюсселя) наполеонівську армію було остаточно розгромлено анг­лійськими і прусськими військами. Перша Наполеонів­ська імперія перестала існувати.
Наполеонівські війни засвідчили агресивний і анти­народний характер режиму Бонапарта. Ці війни були періодом тяжких випробувань для народів Європи. Аван­тюристичні спроби досягти світового панування при­звели імперію Наполеона до краху.

Використана література.
1.                 Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр. : Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М. : Современник, 1998. — 315
2.                 Всемирная история: Великая Французская революция / И.А. Алябьева (ред.кол.). — Минск : Харвест, 2001. — 512с.
3.                 Всемирная история: Возрождение и Реформация / И.А. Алябьева (ред.кол.). — М.; Минск : АСТ, 2000. — 1000с.
1

Добавить реферат в свой блог или сайт
загрузка...
Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Велика французька революція


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Велика французька революція


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.