Історія села Зінькова

Загрузка...

головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Реферат на тему Історія села Зінькова

завантажити
Знайти інші подібні реферати.
подібні якісні роботи

Розмір: 63.91 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): Тетяна
23.06.2010
 1 2 3
Урожайність колективного господарства була низькою: пшениця давала з гектара 7,5—8 цнт, жито — 6 цнт, коріандр — 6—9 цнт. Великої рогатої худоби було 63 голови.
У 1936—37 роках стали масовими арешти людей, які зникали безслідно. За даними СБУ по Хмельницькій області, було репресовано 55 осіб з села Зінькова.
Та, не зважаючи на горе, несправедливість, люди вірили в краще життя, сумлінно трудились. І результати приходили.
В 1939 році в колгоспах урожайність становила в середньому: зернових з га — 14 цнт, гречки — 6,3 цнт, коріандру — 12 цнт, ріпаку — 6 цнт.
На 1 січня 1941 року в колгоспі «Прогрес» було 800 га землі, великої рогатої худоби— 100 голів, коней — 118, птиці — 320.
В колгоспі «Нове життя» було 391 га землі, великої рогатої худоби — 34, коней — 70, птиці —90.
В колгоспі імені Куйбишева землі — 775 га, худоби — 84, коней — 103, птиці — 220.
В колгоспі «Соціалістична Перемога» землі —- 702 га, худоби — 115, коней — 125, птиці — 220.
Крім таких артілей, в 1940 році працювали й кооперативні: бондарів, швейна, харчова, багатогалузева, в яких було зайнято 228 робітників.
Зіньківський пивзавод було переобладнано. Ручні процеси замінили машини. В 1940р. завод, на якому трудилося 38 робітників, випустив продукції на 489 тис. крб.
Зростав добробут, покращився і стан торгівлі та побутового обслуговування. В 1940 р. у селі було 16 магазинів і кіосків, де працювало майже 40 чоловік, діяв комбінат побутового обслуговування.
На той час працювали лікарня на 25 ліжок, міжколгоспний пологовий будинок, молочна кухня, дитяча консультація, яка була відкрита в 1937 році.
Обслуговувало лікарню 3 лікарі, 7 працівників середнього медперсоналу.
В усіх колгоспах діяли сезонні дитячі ясла. В дитсадку «8 Березня» нараховувалося 28 дітей, 2 вихователі.
Обов'язкове початкове навчання в Зінькові було здійснене в 1932 році. Початкова школа в 1924 році була перетворена на семирічну, а з 1936 року — на середню. В 1939 році відкрито міжрайонну школу глухонімих, а також райколгоспну школу, яка готувала працівників колгоспного виробництва: рільників, бригадирів, бухгалтерів.
В Зінькові у 1940 році було дві середніх, одна неповносередня школа. В них працювало 48 вчителів, навчалось 1188 учнів.
Заможніше стали жити колгоспники. Вони у вільний від роботи час могли добре і весело провести дозвілля. До послуг трудящих в селі був клуб на 200 місць зі стаціонарною кіноустановкою, крім того, було два бригадних клуби. Шкільна та клубна бібліотеки нараховували 1200 книг. За всесоюзним переписом населення у 1939 році в Зінькові нараховувалося 6312 чоловік.
ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ
Мирну працю 1941 року порушив напад гітлерівської Німеччини. Зіньків був окупований 10 липня 1941 року. Загарбавши село, фашисти встановили жорстокий окупаційний режим. Вони по-звірячому замучили робітників пивзаводу К.І. Щербу, і А.Д. Миколаївського. Розстріляли близько 3000 євреїв, вивезли до Німеччини 312 юнаків і дівчат. Було зруйновано 800 будинків, сільмаги, пекарню, 2 мости. 25 серпня 1941 року на території Зінькова було організовано гетто.
Дуже тяжких знущань зазнали єврейські сім'ї. Багато їх під конвоєм відправили до Кам'янця-Подільського і розстріляли.
Влітку 1942 року між селами Станіславівка і Пирогівка у яру розстріляли, за одними даними, 1500 євреїв Зінькова, а за іншими, — 3000. Замість колгоспів фашисти створили громадські господарства, в яких змушували працювати без оплати. За відмову або невихід на роботу селян били.
У відповідь на розправи населення піднялось на боротьбу з окупантами. В зверненні Радянського інформбюро повідомлялося, що "з села Зінькова в ліси пішло майже все населення".
На території села була створена підпільна група, яку очолив учитель ЗінькІвської школи Косецький Н.Й. (липень 1942 року)66. В групу входили радіотехнік Зозуля Т.А., учитель фізики Живий В.О., Вермінський Р.Г. та інші. Вони змонтували радіоприймач і слухали звернення інформбюро. Група була зв'язана з сусідньою, віньковецькою групою, яку очолював Данілов М.П. і Тікаєв М.Б.
Міжрайонним зв'язковим був Гронда Василь, а в районі — Вермінський Роман. Члени групи записували звернення Інформбюро і розповсюджували серед населення.
В червні 1942 року через село Зіньків (Черкасівка) проходили загони партизанського з'єднання, яким керував Ковпак С.А. Підпільна група передала їм з млина на Черкасівці 97 цнт борошна, цукор, яйця, що заготовляли для відправки в Німеччину. Велику допомогу медикаментами надав населенню, партизанам лікар Ногаєв І.В.
В кінці 1943 року члени підпільної групи Гронда Василь, Вермінський Роман, Кушнірчук Федір, Жук Микола, Лисак Михайло, Бурусевич Галина, Федорук Анатолій, Юр-чина Василь вступають в партизанське з'єднання імені Щорса на чолі з капітаном Соболем.
Це з'єднання нараховувало до 3000 чоловік. Зіньківчани входили в загін, командирами якого були Поліщук і Дойніков. Партизани забирали в магазинах продукти, які заготовляли німці, підривали мости (в Староушицькому районі біля сіл Чугор, Песець, Чугорська Гута). На Дністрі біля села Чабанівка в березні 1944 року партизани з'єдналися з регулярними частинами Радянської Армії при охороні переправи через Дністер. Переправу охороняли командири Поліщук і Дойніков.
У охороні були і зіньківчани. Тут було тяжко поранено парашутиста, підривника Щербака Якова Атемовича, який був засланий в тил ворога і входив у штаб партизанського з'єднання. При відступі із села німці вбили 6 чоловік: Вітовських - Івана, Григорія і Жоржа, Студинця Івана, Ситник Марію, Свинарчука Онуфрія.
27 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили село від фашистських загарбників. В боях за визволення проявив героїзм односельчанин Вох С.М., який першим з групою розвідників вступив у село. В бою за Зіньків загинули Лебедів В.В., Галкін І.В., Сначевський С.К.
Вох С.М. за мужність і хоробрість відзначений високими державними нагородами: орденами Слави 2 і 3 ступеня, Вітчизняної війни 1 ступеня, 3 медалями "За відвагу".
Бойовими подвигами прославився житель Зінькова танкіст Писаренко П.Т., який в лютому 1945 року в триденному бою за переправу річки Грон в Угорщині з танковим екіпажем знищив 8 ворожих танків, 5 бронетранспортерів, 270 німців. За це указом Президії Верховної Ради СРСР йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В період війни захищали свою Батьківщину земляки: Когут І.В., Смалюшок П.О., Горохов П.І., Максимчук М.Б., які відзначені високими нагородами. Антонюк П.В. був учасником оборони Бреста і нагороджений орденом Червоного Прапора. Понад 750 жителів села нагороджені медалями і орденами СРСР.
Окупанти завдали збитків селу на суму 24 млн. 906 тис. крб., 460 жителів не повернулось з фронту.
МУЖНІСТЬ
Старшина запасу Павло Трохимович Писаренко любив у святкові дні одягати свої бойові і трудові нагороди. Груди прикрашали зірка Героя Радянського Союзу, ордени Леніна, "Знак Пошани", 7 медалей.
...Після закінчення війни демобілізований солдат сідає на трактор. Орав, сіяв, вирощував і збирав хліб. Закінчивши курси, став шофером. З вогником працював у Зіньківському відділені "Сільгосптехніка" Віньковецького району. Заслужив авторитет, орден "Знак Пошани" і медалі. Згодом трудився шофером, диспетчером, начальником Віньковецької автобусної станції.
До бойового товариша приїжджав комбайнер з Кубані Андрій Логінов та інші побратими. Було про що їм згадати.
...Пам'ятний бій в словацькому хуторі Камендін на правому березі річки Грон. Бій тривав 10 годин і приніс славу гвардійському танковому корпусу генерала Жданова.
Кожний клаптик братської чехословацької землі вони відстоювали так, як волзькі береги, міста і села нашої Батьківщини.
Першим прокинувся того ранку командир танка, молодший лейтенант Іван Борисов. Вийшов з бліндажа і милувався краєвидом.
З відром холодної води підійшов до нього старшина Павло Писаренко. Вискочили без сорочки водій танка старший сержант Федір Логінов і сержант Іван Бодаєв.
- Ану, Трохимовичу, хлюпни закордонної, — попросив командир танка, підставляючи спину і голову. Ось і чудово! Закінчиться війна — весь екіпаж запрошую до себе в Москву. Люблю її хлопці, нашу столицю, як дівчину хорошу. Насамперед помиємось, потім на Красну Площу, потім у Великий театр, а потім на весілля. Ех і дівчина чекає мене!
— Яка Москва, сам бачив. А хто не бачив нашої без крайньої тайги, той нічого не бачив, — зауважив Бодаєв.
— В подолян теж є чим похвалитися, — кинув Писаренко. — ї квітучі сади, і поля, і ліси. А про дівчат і казати нічого. До мене поїдемо! Дай, Ваню, рушник.
Десь за невеликим лісом, де займали оборону німці, вгору злетіли сигнальні ракети. В ту ж мить повітря наповнилося свистом і вибухами.
—      До бою, хлопці!
Не встигли танкісти зайняти свої місця, як біля гусениці зупинився мокрий від поту зв'язковий.
—      Товаришу командир, каштан наказав будь-що про
рватися на ту висоту і окопатись! Німці в наступ пішли.
Залишаючи за собою клуби диму І пилюки, "Т-34" мчав полем. П'ятеро десантників прилипли до броні. Ось і висота. На узліссі, на самій вершині, молодший лейтенант наказав:
—      За лопати, хлопці, і підгрібати грунт, замаскувати танк гілками.
Через півгодини з-за високого земляного насипу виглядала лише башта з гарматою.
Старшина Писаренко перевірив роботу механізмів, вибрав орієнтири. Не відриваючись від бінокля, командир вів спостереження.
—  По місцях! Десантники, оберігайте танк з тилу, - мовив командир.
—  З боку ворога посунули танк і броньовик. За ними видно піхоту.
Писаренко припав до прицілу. "Пантера" наближається. Перехрестя прицілу на мить зупинилось на башті ворожого танка. Постріл. Снаряд, якого послав Писаренко, відбив ствол гармати. "Пантера" стояла беззуба. Бувають на фронті чудеса! Ще п'ять влучних пострілів і зупинились чотири бронетранспортери. З них вискакували німці.
Та незабаром, набираючи швидкість, з-за висоти і балки показались ще кілька "тигрів", "пантер", самохідних "Фердинандів". Розвертаючись, вони взяли курс на висоту. За ними два батальйони піхоти.
Німці наближались. Чути рев моторів та команди офіцерів, яких було видно попереду розгорнутих колон. Старшина взяв на приціл головний танк. Коли "тигр" об'їжджав воронку і повернувся боком, пролунав постріл.
Ворожий танк зупинився. З його пробитого черева виривався вогонь, потім - вибух. Ще постріл — і другий танк запетляв на місці.
-   Осколочними по піхоті - вогонь! — скомандував командир "Т-34", і снаряди посипались на голови фрицам.
-   Тримайтесь, хлопці, тримайтесь, гвардійці, — передали екіпажу по рації з штабу бригади.
І вони держались!
Вороги помітили замаскований "Т-34".- Кілька снарядів підняли фонтан землі, від вибухів дзвеніло у вухах. Руки сержанта Бодаєва були в пухирях. Танкісти задихались від спеки і газу. Ствол гармати нагрівся так, що фарба почала сходити і кипіти. Опівдні німці відпочили. Борисов відкрив люк. Свіже повітря увірвалося в середину танка.
— Як там піхота живе? — звернувся він до десантників. Все в нормі.
Всі прислухалися до бою, який точився праворуч. Не знали вони, що ворог прорвав оборону, що його танки увірвались в містечко Сольдіно. Не бачили, як на ворога пішла наша танкова дивізія.
Через годину німці знову спробували оволодіти висотою, знищити радянський танк, який не давав змоги прорватись у тил. Бій спалахнув з новою силою. Ще три танки знищив Писаренко. Вороже кільце звужувалось. Закричав від болю старшина Павло Писаренко. Осколки попали йому в голову і руку. Але він не хотів іти за Грон, в госпіталь.
І раптом з тилу, підіймаючи клуби диму, вискочило кілька десятків наших танків.
- Ура! Вперед, — орли! Жми, Федю, — закричав командир.
- Товаришу командир, снаряди закінчились!
— Доганяй цю гадюку і бий тараном.
Удар був сильним. Наш "Т-34" по інерції заліз на вихлопні труби "Пантери". Очманілі німці вискочили і підняли руки.
Павла Писаренка обережно поклали на землю. Бодаєв перев'язав рани. Обнялись вони біля танка і дивились вслід друзям, які гнали ворога далі.
Раптом праворуч зупинився відкритий легковий автомобіль і бронетранспортер. До них йшов командир корпусу, гвардії генерал Жданов.
-   Товаришу генерал-лейтенант, — пішов йому назустріч Борисов.
— Екіпаж танка наказ виконав. Підбито 12 ворожих танків і чотири бронетранспортери, знищено майже 400 фашистів...
Генерал з хвилину вдивлявся в закіптюжені обличчя танкістів.
—      Спасибі герої, спасибі, сини мої!
Він по черзі обняв їх і поцілував молодих втомлених хлопців.
— А це що? — запитав генерал, дивлячись на протаранений танк.
— Снарядів не вистачило, довелось тараном.
— Орли! Гвардійці! Представляю до урядових нагород. А тепер — на відпочинок.
Генерал забрав у машину П.Т. Писаренка і відвіз до госпіталю. Багато днів боролись лікарі за життя Павла Писаренка. Двотижневу відпустку, яку було одержано за героїчний бій, друзі провели біля Павла. ЦК ВЛКСМ нагородив екіпаж Почесною Грамотою, адже всі були комсомольці. П.Т. Писаренку було 24 роки. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 квітня 1945 року усім з екіпажу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Прикрашали груди П.Т. Писаренка ще сім бойових медалей. Героїчний танк і його екіпаж брав участь у параді Перемоги на Красній Площі в Москві.
СЕЛО У ПІСЛЯВОЄННИЙ ЧАС І СЬОГОДНІ
Після визволення села від окупантів трудящі приступили до відбудови народного господарства. Війна ще тривала, жителі Зінькова внесли 45 тисяч карбованців на побудову танкової колони "Радянське Поділля». Колгоспник Марчук З.М. вніс 300 крб. Під керівництвом Тимофія Закордонця учні школи зібрали і відправили воїнам 23 подарунки.
Колгоспники зібрали 1200 карбованців грішми, відправили в діючу армію.
Сумну картину являв собою пивзавод, розгромлений німецькими окупантами під час їхнього панування. Маячіли лише понурі стіни вцілілих будівель. Після визволення села невелика група робітників заводу взялася за його відновлення. Заготували дерев'яні чани, апаратуру і почали варити пиво. 2 червня 1944 року завод дав 3500 літрів пива, з яких 1000 відправлено до Червоної Армії".
Зіньківські пивовари швидко досягають своєї довоєнної слави. Своїми силами робітники виготовили бочкотару, відремонтували кудні для бродіння пива. Особливо на похвалу заслуговують пивовар Лановий Микола, механік Студенець Степан, бродильники Максимчук Петро, Богач Степан, робітники Вараниця Євген, Столярчук Євдокія. Слюсар Степан Студенець установив холодильні машини, насоси, налагодив безперебійну роботу всього обладнання. Все це дало можливість збільшити випуск продукції. Після повернення з фронту колишнього директора заводу Д.С. Годованого, досвідченого господаря колектив заводу запрацював продуктивніше.
Встановили 2 пивних чани на 70 гекалітрів. Завод робив 4 варки щодня. Кожна з них давала кілька тисяч літрів пива. За перевиконання плану випуску продукції в 1946 році заводу було вручено перехідний Червоний прапор облхарчопрому.
Директор заводу у роки війни пройшов шлях від Кавказу до Берліна. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.
При ЗіньківськіЙ МТС в червні 1944 р. організовано курси по підготовці трактористів. Оскільки майже все чоловіче населення було на фронті, 39 дівчат Зінькова старанно взялися за оволодіння професією тракториста.
Зіньківська МТС вийшла переможцем в змаганні. На районну Дошку пошани були занесені директор Зіньківської МТС Закордонець Т.Ф. і бригадир тракторної бригади Баранюк Г.Ф..
Колгоспники відбудовували не лише виробничі приміщення, але й інші необхідні житлові будівлі. В липні 1944 року члени сільськогосподарської артілі "Прогрес" відремонтували приміщення дитясел. Добре обладнаних п'ять кімнат заповнили діти колгоспників.
У 1946 році колгосп "Прогрес" вийшов переможцем в соціалістичному змаганні. Успішно закінчивши обмолот, колгоспники артілі здали державі більше плану на 318 цнт хліба.
Здобув також перемогу в соціалістичному змаганні та перевиконав план Зіньківський пивоварний завод, який в 1946 р. одержав перехідний Червоний прапор.
Поступово, при допомозі трудящих братніх республік, від яких йшло нове устаткування, відроджувалось колгоспне виробництво. В 1950 році Зіньківська МТС одержала самохідні комбайни, які почали успішно працювати на колгоспних ланах. Одним з перших освоїв нову машину комбайнер Слободян В., портрет якого був занесений на Дошку пошани.
У вересні 1950 року колгоспи "Прогрес", "Соціалістична перемога" та ім. Куйбишева об'єдналися в один — імені Горького. А через 9 років до нього приєдналася артіль "13-річчя Жовтня" с. Станіславівка. Це позитивно відбилося на економічних показниках. У 1954 р. було зібрано зернових по 15,7 цнт з га, у 1966 році — по 23,1 цнт з гектара. Високих показників у вирощуванні кукурудзи в 1966 році добилася рільнича бригада Б.П. Працевича, звитягу якого відзначено орденом "Знак Пошани". З площі 168 га вона, зібрала по 38 цнт зерна кукурудзи, а комсомольсько-молодіжна ланка Ніни Рибак — по 50,4 цнт з гектара.
Широкого розмаху набрало будівництво виробничих приміщень, тваринницьких ферм. Тільки за роки п'ятої п'ятирічки споруджено корівник, телятник, 2 кукурудзосховища і кормокухню. З кожним роком в артілі збільшувався вихід тваринницької продукції. У 1967 році на !00га сільськогосподарських угідь одержано м'яса 48,7 цнт, молока — 325,3 цнт. Зростали і грошові прибутки. В 1960 році колгосп мав 339 тис. крб. доходу, в 1967 році — 1 млн. 94 тис. крб.
Післявоєнні п'ятирічки ознаменувалися швидким розвитком державних підприємств. У 1961 році на базі МТС у Зінькові створено відділення "Сільгосптехніка", яке обслуговувало 10 колгоспів. Відділення мало майстерню для ремонту тракторів і сільськогосподарських машин, обладнану пневматичними молотами, електрозварювальними апа-ратами та металообробними верстатами; механізований столярний цех. Довгий час директором "Сільгосптехніки" працював Пасатюк В.Д. Після реорганізації ремонтно-транспортного підприємства був директором
Івахов Д.М., Лановий Г. Г. Після реформування на базі ремонтно-транспортного підприємства створені сільські товариства з обмеженою відповідальністю "Зіньків", "Берегиня", які очолюють Гуменюк О.М. та Івахов ДМ. ,
Докорінної реконструкції зазнав пивоварний завод, де повністю усунено ручну працю. Тут встановлено нові фільтри, споруджено холодильний цех. Бригади для розливу пляшкового пива і виготовлення солоду (бригадири Н.І. Кулик і М.Т.
Чепкий) першими на зводі добилися почесного звання передових колективів. Пивоварний завод великими виробничими успіхами зустрів 50-річний ювілей Радянської влади. Виробничий план було перевиконано. Випуск продукції, порівняно з довоєнним І940 роком, значно зріс. Бригадир пивоварного заводу Мазур Н.І. в 1966 році за успішні показники у виробництві нагороджена орденом "Знак Пошани". Довгий час директорами заводу були Смалюшок П.А., Гонта С.Т.
На жаль, тимчасово зараз пивоварний завод не працює.
Зіньківське лісництво створено у 1949 році і входить в Ярмолинецький держлісгосп. Територія лісництва займає 4750 га лісової площі, яка поділена на 14 обходів. В лісництві працювало 40 лісників. Першим лісничим був Лук'янов О.М. З 1970 р. він був міністром лісового господарства України.
Більше 30 років очолював лісництво заслужений працівник лісового господарства України Дубіцький А.О. Заслуженою повагою в колективі користувались: Пазюк М.Г. — тракторист, Приступа В.І., Дзіковський В.Б. — лісники, Западловський М.Ф. —- майстер лісу. У 1950 році створено Зіньківський лісокомплекс, який займається заготівлею та переробкою деревини. Сьогодні тут працює 75 чол. Очолює колектив Кашевський С.Г.
Відроджувалась в післявоєнні роки і культура села. Славилась на весь район і Зїньківська дитяча консультація, якою керувала заслужений лікар УРСР Ф.О. Білоусова. При консультації діяв рентгенкабінет. Колгоспники артілі ім. Куйбишева в 1948 році побудували і ввели в дію радіовузол. В селі було радіофіковано 225 будинків колгоспників.
У післявоєнні роки відновила роботу сільська бібліотека з фондом майже 2500 книжок. Бібліотека мала 580 читачів.
... Зінькову — 600. Цікава і багата його історія. Славні люди тут народилися. Славні люди тут і живуть сьогодні, творять нинішню історію, дбають про розквіт села і держави.
Красиве, мальовниче село Зіньків. По обидва береги річки Ушиці біліють добротні будинки, заквітчані молодими садами. Неповторний мікроклімат тут, цілющі повітря і вода.
Село живе, впевнено крокує в майбутнє.
 1 2 3

Удобная ссылка:

Завантажити реферат безкоштовно
подобрать список литературы


Історія села Зінькова


Постійний url цієї сторінки:
Реферат Історія села Зінькова


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.