Історія України 2


головна сторінка Реферати Курсові роботи текст файли додати матеріалПродать работу

пошук рефератів

Монографія на тему Історія України 2

завантажити
Знайти інші подібні реферати. • Точне співпадання: 5 рефератов
подібні якісні роботи

Розмір: 154.55 кб.
Мова: український
Розмістив (ла): Вікторія
24.01.2010

Видео "Південна Україна. Історія України. (2 серія з 10)/History of Ukraine."
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15    
Предметом кожної науки є певна система об'єктивних законів і зако­номірностей. Предмет даної науки становить дослідження і висвітлення закономірностей виникнення України та її розвитку в різні Історичні епохи — від найдавніших часів до наших днів.
Основу основ історичної науки складають суспільні факти. Вивчення історії України означає не просте запам'ятування окремих фактів, а теоретичне їх осмислення, розуміння внутрішньої логіки історичних подій, закономірностей розвитку історичного процесу.
Історія України вивчає об'єктивні закономірності суспільного життя в конкретних умовах місця (простору) і часу. Вона осягає й охоплює об'єк­тивні закономірності розвитку матеріальної культури, її взаємодію з соці­альними відносинами та духовною культурою, а значить, пов'язана з еконо­мічними науками, соціальною філософією, соціологією, політологією, культурологією тощо.
У цілому історія України пов'язана з історією світу — з розвитком світової цивілізації — і, отже, має геополітичний вимір.
Завдання вивчення історії України. Зважаючи на соціальні функції історичної науки, основні завдання вивчення даного предмета полягають в наступному.
Пізнавальне завдання — вивчення історії України як процесу, як історичного шляху, виявлення передумов, суті та наслідків історичного поступу, тобто пізнання історичної вертикалі.
Практично-політичне завдання — це, насамперед, з'ясування зв'язку між історією та сучасністю на засадах аналізу і синтезу, поєднання минулого, сучасного і майбутнього як послідовних ступенів єдиного Істо­ричного процесу.1- .
Вивчення Історії України — це засвоєння загальнолюдських цінностей. Спроби тлумачення історичного ходу людства із суто класових (або пріо­ритетно-класових) позицій суперечать об'єктивній оцінці Історичних подій.
Як же утворилась Київська Русь? До сих пір єдиної думки щодо походження Київської Русі у істориків немає. Ще в середині XVIII ст. німецькі історики, які працювали в Петербурзькій Академії Наук; Г. Міллер, Г. Байєр, А. Л. Шльоцер, розвинули норманську концепцію. Вони, посилаючись на літописну легенду, стверджували, що вирішальну роль у створенні Київської Русі відіграла германо-скандинавська народність, відома на Заході як вікінги ("люди заток"), або нормани ("північні люди"), а на Сході — як варяги . Одразу проти цієї теорії рішуче виступив М. Ломоносов, який доводив, що першочергова роль у створенні держави належить слов'янам. Твердження М. Ломоносова дістали назву антинорманської концепції (або теорії природньоісторичного (автохтонного) походження Київської.Русі). З варягами чи без       варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо для цього у них існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови; процес державотворення розпочався у них ще до приходу варягів; варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підпорядкувати дніпровський торговельний шлях (так званий "шлях із варяг у греки"), обкласти даниною місцеве населення. Б радянській історіографії норманська теорія трактувалася як політично шкідлива І хибна, адже вона заперечує здатність слов'янських народів створювати й зміцнювати свою суверенну державу.
Так почалися суперечки щодо походження Київської Русі. Антинорманської теорії дотримувались і такі провідні вчені, як М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій та ін.
Ми не поділяємо і тверджень декого з науковців, що поляни — це не хто інший, як хазари, так як насправді мова йде про зовсім різні етно­графічні гілки. Хазари завоювали подніпровські, потім подніпровські території, наклавши на місцеві племена данину, — тобто встановили своє пану­вання. В IX - X ст. Київська Русь визволилася від цієї залежності.
Таким чином, державу Київська Русь заснували слов'яни, і сталося це внаслідок складного й тривалого процесу соціально-економічного та культурного розвитку слов'янських племен, а каталізатором цього проце­су стали скандинавські племена, які або завоювали слов'ян і політично організували їх, або створювали для них загрозу, що змушувало наших далеких предків краще організовуватися самим.
У 882 р. новгородський князь Олег з дружиною і з сином Рюрика Ігорем спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, хитрістю захопив Київ, підступно вбивши Аскольда і Діра. З цього часу замість династії Києвичів встановилася династія Рюриковичів. Відбулося об'єднання Північної та Південної Русі, що стало основою виникнення загальнсруської держави; Київ було проголошено "матір'ю градам руським". Давньоруська дер­жава в цей час. являла собою своєрідну політичну асоціацію світлих і великих князів, які перебували під рукою "великого київського князя". Вона не мала централізованого управління, бюрократичної системи. Зв'язок між володарями і підвладними існував у формі збору данини. За князювання Олега (882 - 912 рр.) Київська Русь зміцніла і значно розширилась. Були підкорені древляни, сіверяни, радимичі і інші племена. Проте створене державне об'єднання не стало міцним і організаційно оформленим. Цьому сприяла така вагома причина (вона змушувала пле­мена консолідуватися), як боротьба з кочовими племенами та Візантією.
У своїй зовнішньополітичній діяльності погляди Олега були звернуті на Константинополь. Він двічі (у 907 та 911 рр.) ходив на Візантію, з якою уклав вигідні договори. Наступник Олега князь Ігор (912 - 945 рр.) почав своє князювання з боротьби проти автономістських настроїв древлян і уличів, які відмовилися коритися київському князю і сплачувати данину. Широкомасштабні воєнні походи були здійснені Ігорем проти Візантії у 941 і 943 рр. У 944 р. був укладений союз з Візантійською імперією, але він для Русі був менш вигідним, ніж договір 911 р. За цією угодою Ігор змушений був відмовитись від володінь на Чорному морі, у гирлі Дніпра, та ще й захищати Візантію від кочовиків. Військові походи поглинали значну кількість ресурсів і вимагали від держави постійного напруження сил, що підштовхувало князя збільшувати данину. Одне з таких повтор­них збирань данини призвело в 945 р. до повстання древлян, під час якого було Ігоря вбито. Вдова Ігоря, Ольга, жорстоко помстилась древля­нам за вбивство свого чоловіка. Була спалена столиця древлян — Іскоро-стень. Але в той же час княгиня Ольга зрозуміла, що так далі правити не можна. І вона проводить першу реформу, суть якої полягала в наступному: були чітко визначені землі, з яких за певний проміжок часу збиралась означена кількість данини. У зовнішній політиці Ольга, як і ЇЇ попередники, відвідала найпотужнішого свого сусіда — Константинополь — і підписала мир з Візантією. І там же вона прийняла християнство. Таким чином, вона не тільки не допустила розвалу Київської Русі, а, навпаки, зуміла посилити її вплив у Європі.
У 964 р. до влади приходить син Ігоря і Ольги — Святослав (964 ~ 972 рр.). Становище Русі значно зміцніло за його князювання. Святослав вважав своїм головним завданням зміцнення військової могутності держави, мало переймався проблемами внутрішнього життя країни. Це був князь-воїн, він більшість свого життя провів у військових походах.
Кордони Київської Русі розширилися до Волги і Руського (Чорного) моря, Кавказу. Але ці кордони були слабко захищені від нападів кочових орд Середньої Азії. Перед Руссю постали нові проблеми — проблеми захисту її східних кордонів. Та князь і сам побачив необхідність зміцнення власної влади на території країни. З цією метою він перед тим, як вирушити у другий похід до Болгарії, проводить адміністративну реформу. Старшого сина Ярополка залишив намісником у Києві; молодшого Олега — у древлян, а Володимира послав правити від свого імені до Новгорода. Цією рефор­мою Святослав зміцнив владу київського князя у землях племінних княжінь.
Другий похід Святослава до Болгарії склався не досить вдало, йому до­велося воював не тільки з болгарами, а й з візантійським імператором. У 971 р. знесилені сторони почали переговори, які закінчились мирним договором.
Після підписання миру Святослав з військом попрямував до Києва. Біля дніпровських порогів печеніги підстерегли Святослава і вбили його. Після смерті Святослава між його синами почалася запекла боротьба за владу. Олег і Володимир не визнавали свого старшого брата верховним князем. В той же час Ярополк вирішив приборкати своїх братів і стати єдиновладним володарем Київської Русі. Переможцем у цій боротьбі став Володимир.
Зійшовши на престол у 980 р., Володимир започаткував нову добу в Історії Київської Русі. За його правління процес становлення Київської Русі в основному завершився і почалось ЇЇ піднесення. Перш за все Володимир послідовно поставив під державну владу великі союзи східно­слов'янських племен, що залишалися ще незалежними: хорватів, дулібів, радимичів, в'ятичів.
До того ж Володимир був видатним реформатором і будівничим держави. Близько 988 р. він провів адміністративну реформу. У нього було 12 синів, і ними він замінив племінних вождів в різних містах держа­ви. Було назавжди зламано сепаратизм племінної верхівки, і з того часу Київська Русь стає об'єднаною державою. На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов поділ територіальний: державу було поділено на землі-уділи довкола великих міст. Це одна із ознак державності.
Найголовніше досягнення Володимира — запровадження християн­ства як державної релігії. Нова ідеологія допома­гала зміцненню держави, законодавства, адміністративної системи. Нова релігія прилучила русичів до світової культури, сприяла розвитку мис­тецтва, літератури, архітектури, науки. Могутня Візантійська імперія по­ступово втрачала свій вплив на Київську Русь.
Смерть Володимира Великого (1015 р.) призвела до нової жорстокої боротьби між його синами за владу, І в 1019 р, єдиним правителем Русі стає Ярослав (1019 - 1054 рр.). Його князювання прийнято вважати періодом найвищого економічного піднесення, політичної міцності і культурного злоту. Як і його батько, Ярослав розширював кордони своєї держави, у 1036 р. він остаточно розгромив печенігів. Значну увагу Яро­слав приділяв безпеці кордонів держави. На багато сотень верст тягну­лися зведені при ньому "змійові вали" з укріпленнями — фортецями.
За князювання Ярослава активізувалася внутрішня розбудова держави. З його ім'ям пов'язане створення першого писаного зведення законів Київської Русі — "Руської Правди", що регламентувала внутрідержавні феодальні відносини. Завдяки підтримці князя у Києві було побудовано багато церков. { вперше Ярослав призначив митрополитом русина Іларіона, таким чином вивівши церковну ієрархію із підкорення Візантії.
За часів Ярослава Мудрого швидко розбудовувалися старі і будувалися нові міста. Міста були центрами ремесла і торгівлі; осередками культур­ного й політичного життя, місцем зосередження органів державної влади та церковного управління. Київ, розмістившись посередині дніпропетровсь­кого водного шляху "із варяг у греки", став світовим ринком торгівлі.
З ім'ям Ярослава пов'язаний і розквіт давньоруської культури, освіти та. науки. У князя була одна з найбільших у той час у світі і перша в державі бібліотека. На території Київської Русі було чимало шкіл, які, як правило, виникали при монастирях. Центром таких знань став Києво-Печерський монастир, заснований у 1015 р.                          -'
Таким чином, Київська Русь, котра виникла в середині IX ст., пройшла складні етапи свого становлення: переживала своє піднесення в X - XI ст.; зміцнила своє міжнародне становище, вписалася в європейський геополі-тичний простір; збагатила давньоруську і світову культуру.
   Останній — третій — характеризується постійними чварами, зростаючою загрозою кочовиків і економічним застоєм — це князювання Володимира Мономаха (1113 -1125 рр.) І його сина Мстислава (1125 - 1132 рр.). Остаточного удару Київській Русі завдали орди монголо-татар, які в 1240 р. зруйнували Київ. Спадкоємицею традицій Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство.,
Смерть Мстислава в 1132 р. означала кінець історичної доби, коли Київ був центром земель руських. Це був початок розпаду Київської Русі на окремі князівства. На землях майбутньої України сформувались такі кня­зівства: Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Київське та Інші. Феодальна роздробленість була викликана рядом причин:
1) великою територією" Держави при відсутності тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства і неоднорідності населення;
2) зростанням великого феодального землеволодіння;
3) відсутністю чіткого незмінного механізму спадкоємності князівсь­кої влади;
4) розвитком і піднесенням удільних князівств І земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму І загостренню міжкнязівських взаємин;
5) зміною торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала торгува­ти безпосередньо з Близьким Сходом, а Київська держава залишилася поза світовими торговельними шляхами;
6) посиленням експансії степових кочових племен (печенігів, полов­ців та ін.)-
Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відно­син (мається на увазі розвиток феодального землеволодіння — вотчин, посилення влади удільних князів і бояр).
Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона призвела до змін у державному устрої Русі, а саме — до децентралізації системи управління. Київський князь втратив контроль над удільними князівст­вами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.
Феодальна роздробленість — це закономірний процес у розвитку середньовічного суспільства. її переживали й інші країни Європи. До роз­дробленості Київської Русі призвели подальший розвиток давньоруського суспільства, соціально-економічний розвиток окремих регіонів. Боярство цих регіонів і місцеві князі, спираючись на них, дбали про власні, а не державні інтереси. Київська Русь, однак, усередині XII століття зовсім ще не розпалась. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну відносно єдиній централізованій монархії прийшла монархія федеративна. Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існування, так як:
по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого періоду, І політична єдність втрачалася поступово;
по-друге, зберігалися такі елементи загальноруської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;
по-третє, надзвичайно сильними були об'єднавчі тенденції політич­ного життя.
Таким чином, явище феодальної роздробленості суперечливе і неоднозначне, але закономірне. В Історії Київської Русі (XII - початку XIII століття) діяли відцентрові тенденції, була втрачена державна єдність, посилилися князівські міжусобиці, тиск на Русь сусідніх держав, в той же час формується велике землеволодіння, намітився прогрес у сільському господарстві, підносяться міста, зростає чисельність населення. Почи­наючи з XIII століття в результаті поглиблення соціально-економічних, культурних процесів, торговельних та інших зв'язків іде формування на основі земель і князівств територій російської, української та білоруської народностей. Етнічним осердям українського етносу стала Київська земля. В 1187 р. відносно наддніпрянських земель з'являється назва "Україна.
У 1199 р. Роман Мстиславович заволодів Галичем і об'єднав під своєю владою Волинське й Галицьке князівства, створивши на політичній карті Східної Європи нову велику державу, яка починає відігравати одну із провідних ролей у політичному житті Русі. Незабаром (до самої своєї смерті в 1205 р.) Роман встановив владу над Київською землею. В його руках опинилася величезна давньоруська територія — практично вся сучасна територія України. Роман склав проект дотримання "доброго порядку" на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній давньоруській державі. Роман, праг­нучи уникнути подальшого дроблення держави, пропонував передавати престол старшому синові, а не ділити землі між усіма синами, як чини­лось раніше. Та князі відмовилися приїхати на з'їзд, щоб обговорити цей проект Романа. Вони заявляли, що такого "одвічно не було", а значить, і не повинно бути.
Переможні походи Романа на Литву, Польщу, Угорщину і половців створили йому і князівству високий міжнародний авторитет. У 1202 р. па­па Римський Інокентій III запропонував Роману королівську корону. Вели­кий князь у своїй об'єднаній державі насамперед подбав про зміцнення княжої влади, здолавши опозицію бояр. Багатьох бояр він відправив у заслання або стратив. Щоб захистити українські землі, він розгромив половців, здійснив походи на північ у польські та литовські землі, підтри­мував тісні зв'язки з Угорщиною, Константинополем. У 1205 р., ідучи польськими землями, Роман потрапив у засаду й загинув.
    продолжение
1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15    

Добавить монографію в свой блог или сайт
Удобная ссылка:

Завантажити монографію безкоштовно
подобрать список литературы


Історія України 2


Постійний url цієї сторінки:
Монографія Історія України 2


Разместите кнопку на своём сайте:
Рефераты
вгору сторінки


© coolreferat.com | написать письмо | правообладателям | читателям
При копировании материалов укажите ссылку.